Важливим чинником, який впливає на тривалість водянистої діареї, є виключення з раціону, якщо можна, дісахаридів. У гострому періоді діареї звичайні адаптовані суміші рекомендується замінювати на низьколактозні. Тривалість низьколактозної дієти індивідуальна. У раціон рекомендується вводити каші на воді, раніше призначати м’ясне пюре, кисломолочні продукти. Рекомендовано введення у раціон продуктів, багатих на пектинові речовини (печене яблуко, банани, яблучне і моркв’яне пюре). Це особливо показано при ГКІ, які супроводжуються колітичним синдромом.

Регідратаційна терапія

Своєчасна і адекватна регідратаційна терапія є першочерговою і найбільш важливою ланкою у лікуванні ГКІ, як секреторних, так й інвазивних. Раннє застосування адекватної регідратаційної терапії є головною умовою швидкого та успішного лікування.

При проведенні регідратаційної терапії перевагу слід віддавати оральній регідратації, яка є високоефективним, простим, доступним у домашніх умовах недорогим методом. Необхідно підкреслити, що оральна регідратація найбільш ефективна при її застосуванні з перших годин від початку захворювання. Проведення оральної регідратації при ГКІ повинно бути першим лікувальним заходом у домашніх умовах при перших симптомах захворювання. Раннє призначення оральних розчинів дозволяє більшу частину дітей ефективно лікувати вдома, знизити відсоток госпіталізованих хворих, попередити розвиток тяжких форм ексикозу. Протипоказань для проведення оральної регідратації не існує.

Вміст натрію і калію у розчинах для оральної регідратації має відповідати його середнім втратам при ГКІ. Концентрація глюкози в них повинна сприяти резорбції води не тільки в кишечнику, але й у канальцях нирок. Оптимальне всмоктування води з порожнини кишечника здійснюється з ізотонічних і легких гіпотонічних розчинів з осмолярністю 200-250 мОсмоль/л. Саме у зв’язку з високою концентрацією глюкози, високою осмолярністю в них і неадекватною концентрацією натрію, застосування фруктових соків, солодких газованих напоїв не рекомендується при проведенні оральної регідратації.

Зараз відомо три покоління препаратів, які призначені для оральної регідратації. Перше покоління — це відомий розчин ВООЗ — Ораліт, який містить 3,5 г хлориду натрію, 2,5 г соди, 1,5 г хлориду калію і 20 г глюкози. Але в цьому розчині більше натрію та менше калію, ніж дитина втрачає з діареєю. Також у ньому забагато глюкози, що підвищує осмолярність розчину і перешкоджає оптимальному всмоктуванню рідини в кишечнику, а сода у розчиненому вигляді зберігається короткий відрізок часу. Представники другого покоління розчинів для оральної регідратації майже позбавлені зазначених вище недоліків. Обидва покоління розчинів, хоч і ефективні для проведення регідратації, проте не сприяють зниженню об’єму і частоти випорожнень. За останні роки були розроблені розчини для оральної регідратації третього покоління, в яких глюкоза-моногідрат замінена на її коротколанцюжкові полімери. Останні містяться у відварах злакових (рису, кукурудзи), моркві. Прикладом може служити розчин ОРС-200.

Методика розрахунку рідини для оральної регідратації.

Показанням для проведення оральної регідратації є діарея будь-якої етіології. Кількість необхідної рідини розраховується в залежності від ступеня ексикозу. Як правило, для регідратації хворих з ексикозом 1-2 ступеня достатньо проведення оральної регідратації без використання інфузійної терапії.

Оральна регідратація проводиться в два етапи.

1-й етап. В перші 4-6 годин хворому з діареєю проводиться ліквідація водно-сольового дефіциту. Необхідний об’єм рідини за цей період часу становить 30-50 мл/кг при ексикозі 1-го ступеня і 100 мл/кг при ексикозі 2-го ступеня. На цьому етапі регідратації бажано використовувати спеціальні розчини для оральної регідратації. Критерії ефективності 1-го етапу регідратації: зникнення спраги, поліпшення тургору тканин, зволоження слизових оболонок, збільшення диурезу, зникнення ознак порушення мікроциркуляції

Через 4-6 годин від початку лікування необхідно оцінити ефект терапії і вибрати один із наступних варіантів:

при збереженні ознак зневоднювання аналогічне лікування повторюється протягом наступних 4-6 годин;

перехід на підтримуючу терапію (2-й етап), оскільки при правильній оральній регідратації зневоднювання швидко припиняється;

перехід на інфузійну терапію відбувається при наростанні зневоднювання, триванні блювоти, профузного проносу, наростанні симптомів тосикозу.

2-й етап. Підтримуюча регідратація проводиться в залежності від втрат рідини і солей з блювотою і випорожненнями. Орієнтовний об’єм розчину для підтримуючої регідратації — 50-100 мл/кг маси тіла на добу або 10 мл/кг після кожного випорожнення.

Ефективності розчинам для оральної регідратації при ГКІ може додати раннє поновлення харчування.

При ГКІ, які перебігають з ексикозом 3 ст., з частою блювотою, анорексією, відмовою від пиття, оральну регідратацію комбінують із проведенням парентеральної. З цією метою для лікування дітей частіше за все використовують розчини глюкози та ізотонічний розчин хлориду натрію. Співвідношення цих розчинів залежить від типу дегідратації: гіпертонічна, гіпотонічна чи ізотонічна.

При проведенні парентеральної регідратації необхідно визначати і враховувати: добову потребу в рідині та електролітах; тип і ступінь дегідратації; рівень дефіциту рідини та електролітів; поточні втрати рідини та електролітів.

Антибактеріальна терапія

За останні роки проведено перегляд показань до призначення антибіотиків та інших антибактеріальних препаратів при ГКІ у дітей. Перелік їх значно зменшений з тієї причини, що сьогодні відомо понад 40 анаеробних збудників і не менш як 8 вірусів, що викликають діарейний синдром, при якому антибактеріальна терапія неефективна. За даними світової літератури і спостережень укладачів цих методичних рекомендацій, саме віруси займають головне місце в етіологічній структурі ГКІ у дітей (70-80% і більше). Крім того, за останні роки збільшилося число антибіотикорезистентних бактерій, особливо до b-лактамових антибіотиків, які найчастіше використовуються при лікуванні кишкових інфекцій (пеніциліни, цефалоспорини). Антибіотики пригнічують ріст нормальної мікрофлори кишечника, що сприяє розмноженню бактерій, які набули стійкості до антибіотиків. Прикладом такого небажаного ефекту антибіотикотерапії може бути розвиток псевдомембранозного коліту, викликаного Cl. difficile. До того ж, у хворих з підвищеною проліферацією антибіотикорезистентних бактерій можливе виділення