Дослідженнями останніх років було встановлено, що призначення антибіотиків при легких формах ГКІ, при секреторних діареях у дітей не тільки не скорочує тривалість діарейного синдрому, а може її збільшувати (В.Ф. Учайкін, 1996).

З огляду на викладене вище, необхідно прислухатися до рекомендацій спеціалістів ВООЗ та фахівців в області дитячих інфекцій — призначати антибіотики лише при інвазивних діареях і тяжких формах секреторних діарей. Показано також їх призначення при септичних формах кишкових інфекцій, при наявності позакишкових вогнищ, вторинних бактерійних ускладнень, а також при гемолітичній анемії, у дітей з онкогематологічними захворюваннями, які перебувають на променевій та імуносупресивній терапії, при уроджених імунодефіцитах і ВІЛ-інфекції.

Допоміжна терапія ГКІ у дітей.

Світова практика і власний досвід показують, що використання адекватної регідратаційної дієтотерапії і, при необхідності, антибактерійної терапії майже завжди забезпечує видужання. Поряд з цим, є низка препаратів, які можуть надавати позитивного впливу на організм дитини, сприяти скороченню тривалості діареї, полегшенню стану хворого, хоч і не мають вирішального значення у ліквідації захворювання.

Такими є пробіотики. Вони сприяють нормалізації біоценозу кишечника, володіють м’яко вираженим імунокоригуючим ефектом, можуть виступати як антагоністи патогенних бактерій внаслідок конкурентної дії. Однак потрібно пам’ятати, що більшість цих препаратів містять ліофілізовані бактерії, і в гострому періоді ГКІ внаслідок посиленої перистальтики, прискореного пасажу вмісту по кишечнику створюються несприятливі умови для приживлення цих мікроорганізмів і колонізації ними слизової кишечника. Тому їх рекомендують комбінувати з пребіотиками, які сприяють приживленню бактерій у кишечнику.

При секреторних діареях ичні препарати можуть виступати як самостійні засоби лікування. Курс терапії пробіотиками в гострому періоді захворювання повинен складати 5-10 днів.

Фізіологічним є застосування иків у періоді реконвалесценції, при наявності дисбактеріозу і хронічного нестійкого характеру випорожнень. Існують різні підходи до вибору доз біопрепаратів. Більшість фахівців використовують середньотерапевтичні дози. Крім дози препарату, важливою є тривалість терапевтичного курсу, яка має бути не меншою від 21-30 днів. Зменшити тривалість інтоксикації можуть ентеросорбенти.

Потрібно пам’ятати, що до застосування протиблювотних і антидіарейних засобів необхідно ставитися з великою обережністю. Діарея та блювота при ГКІ є захисною реакцією організму, яка спрямована на прискорене виведення з нього патогенних мікроорганізмів та їх токсинів. Зниження перистальтики кишечника при ГКІ може спричинити погіршення стану хворого, наростання явищ токсикозу, тому призначення вищезазначених препаратів можливе тільки в тих випадках, коли регідратаційна терапія не встигає поповнювати втрати. При ГКІ треба бути обережним із призначенням спазмолітиків із деяких ентеросорбентів, особливо вугільних — вони також можуть зменшувати перистальтику кишечника.

Література.

.Григорьев П.Я., Яковенко Э.П. Діагностика і лікування хвороб органів травлення. - М.: Медицина, 1996. - 508 з.

.ИльченкоА.А., Смотрова И.А., Жуховицкий В.Г., Аруин Л.И. Виявлення инфекцый кишки.// Сов. мед. - 1990, N4, з. 19-23.

.Логинов А.С., Аруин Л.И., Ильченко А.А. хвороба Язви і кишечника. Нові аспекти патогенетической терапії. - М., 1993 - 230 з.

.Рысс Е.С., Фишзон-Рысс Ю.И. пронос, як хвороба: поняття, клінічні прояви, діагностика, лікування// Тер.архив, 1994, N2, с.80-82.