Шок 4 ступені (предагональное стан). Загальний стан постраждалого украй важке. ПЕКЛО не визначається. Пульс на променевих артеріях не виявляється, спостерігається слабка пульсація великих судин (сонна, стегнова артерії). Подих поверхневе, рідке.

Принципи боротьби із шоком.

Найбільше значення має раннє знеболювання потерпілого, транспортна іммобілізація і винос.

Потерпілих у стані травматичного шоку лікують комплексним застосуванням ряду засобів. Лікування має своєю метою ліквідувати розладу життєво важливих функцій організму, викликаних шоком. Найважливіші елементи комплексного методу лікування полягають у наступному.

1. Помірне зігрівання уражених, не допускаючи при цьому небезпечного перегрівання. При відсутності теплого приміщення, особливо при евакуації, зігрівання досягається закутуванням у ковдри й обкладанням грілками. Промоклу одяг, білизну, взуття необхідно зняти. Зігрівання в протишокових палатах досягається за рахунок досить високої температури повітря в приміщенні (24-25 градусів). Контактне тепло в умовах протишокової палати застосовувати не слід. Зігріванню сприяє міцний гарячий чай, невеликі дози алкоголю, гаряча їжа. Однак при пораненнях живота, а також при наявності блювота (незалежно від характеру поразки) потерпілим не можна давати ні їжі, ні питва. При шоку, зв'язаному з комбінованими радіаційними поразками не слід застосовувати одномоментно більш 50 м 40% алкоголю, з огляду на внутрішньовенні уливання алкоголю як компонента протишокових рідин.

2. Додання ураженим положення по Тренделенбурга (піднімають ножной кінець носилок, забирають подушку з під голови).

3. Введення анальгезирующих засобів (промедол, омнопон, і ін.) під чи шкіру краще внутрівенно. Застосування анальгетиков протипоказане при порушеннях зовнішнього чи подиху зниження ПЕКЛО до критичного рівня і нижче, а також при черепно-мозковій травмі.

4. Виробництво новокаїнових блокад по Вишневському. Блокада знімає сильні роздратування, а сама діє як слабкий подразник, що сприяє мобілізація компенсаторних механізмів при шоку. При ушкодженнях грудей застосовують одне- чи двосторонню вагосимпатическую блокаду, при ушкодженнях живота - двосторонню паранефральную блокаду, при ушкодженні кінцівки - футлярну блокаду.

5. Внутрішньовенні і внутріартеріальні переливання крові, переливання плазми крові, альбуміну, уливання протишокових рідин. При шоку, що сполучається з масивною крововтратою, необхідно удатися до гемотрансфузии. У залежності від ступеня крововтрати, глибини шоку і наявності запасів консервованої крові переливають від 500 до 1000 мол і більш крові. При шоку 4 ступені спочатку нагнітають кров в артерію (250-500 мол), а потім переходять на внутрішньовенне краплинне переливання. При шоку 3 ступені переливають чи кров полиглюкин спочатку струминним методом, а після підняття ПЕКЛО капельно. Якщо рівень Пекло при шоку 3 ступені дуже низок, доцільно почати відразу внутріартеріальне нагнітання крові. Поряд з гемотрансфузиями при шоку дуже важливе значення мають уливання полиглюкина. Останній вводять у дозах 400-1500 мол, у залежності від ваги стану ураженого. При шоку 3-4 ступеня, якщо немає крові, частина полиглюкина уводять внутриартериально в тих же дозах, що і кров. При шоку, що не супроводжується великою крововтратою, особливо при опіковому шоку, часто обмежуються введенням полиглюкина в сполученні з чи альбуміном плазмою. Поряд з цим вливають і реополиглюкин. Уведення різних протишокових розчинів дає гарний результат лише при шоку 1 ступеня. При шоку середньої ваги їх призначають у сполученні з гемотрансфузиями, уливаннями полиглюкина, альбуміну й ін. При шоку 2-3 ступеня вводять поряд з колоїдними рідинами і лактасол внутрівенно струйно і капельно в дозах від 400 до 2000 мол у залежності від ваги стану потерпілого.

6. Уведення серцево-судинних засобів (строфантин, корглюкон, у 5% розчині глюкози). У більш важких випадках показані адреномиметические засоби (эфедрин, норадреналин, мезатон) і глюкокортикоиды (гідрокортизон і особливо преднізолон). Необхідно підкреслити, що перераховані препарати варто застосовувати в сполученні з гемотрансфузиями чи уливанням колоїдних замінників.

7. Для боротьби з кисневою недостатністю призначають інгаляції увлаженного кисню, ін'єкції цититона чи лобелина. При виражених порушеннях подиху прибігають до интубации чи трахеї накладають трахеостому і застосовують ИВЛ. Якщо після интубации трахеї і проведення ИВЛ протягом 3-4 годин не удається відновити адекватний спонтанний подих, слід зробити трахеостомию і потім продовжувати вентиляцію легень через трубку. При шоку, що виник внаслідок ушкоджень грудей, варто відразу удатися до трахеостомии, тому що в таких потерпілих приходиться звичайно довго застосовувати ИВЛ.

8. Для боротьби з порушеннями обміну показане уведення вітамінів, особливо аскорбінової кислоти і вітаміну В1, хлориду кальцію (10 мол 10% розчину у вену).

9. Поряд із протишоковою терапією ураженим по показаннями вводять протиправцеву сироватку й анатоксин, антибіотики.

Кожна додаткова травма збільшує вагу шоку. Виходячи з цього, варто утримуватися від оперативних утручань до виведення потерпілих зі стану шоку. До життєвих показань до операції відносяться:

- зупинка триваючого внутрішньої кровотечі

- асфіксія

- анаэробная інфекція

- відкритий пневмоторакс

Оперативні втручання при наявності шоку виконують одночасно з триваючою протишоковою терапією під эндотрахеальным наркозом.

В уражених з важкими формами шоку (а також у результаті масивної крововтрати) може розвитися стан агонії і клінічна смерть, що розглядаються як форми термінальних станів.

Для агонії характерна повна утрата свідомості постраждалого, порушення ритму подиху, брадикардія, акроцианоз у сполученні з блідістю шкірних покривів; пульсація великих судин ледь відчутна. Клінічна смерть характеризується припиненням подиху і серцевої діяльності, однак, навіть у цих випадках можна розраховувати на успіх реанімації ще протягом перших 5-6 хвилин, якщо тільки поразки сумісні з життям, а в центральній нервовій системі не розвилися ще необоротні зміни.

Допомога потерпіл при агонії і клінічній смерті зводиться до масажу серця, ИВЛ і внутріартеріальному нагнітанню крові.