Діагностика. Копрограма, реакція Грегерсена (аналіз ка-лу на приховану кров, проба Коха з 20 ТО, оглядова рентге-нографія органів грудної, клітки і живота, УЗД органів травле-ння і живота, де можуть бути виявлені кальциновані лімфо-вузли, фіброколоноскопія, рентгеноскопія кишечнику, лапароскопія з біопсією, бактеріоскопічне і бактеріологічне до-слідження калу. У разі хірургі-чних втручань на органах че-ревної порожнини операційний матеріал направляють на патоморфологічне і бактеріологі-чне дослідження.

Диференційна діагности-ка. У разі гострих форм чере-вного туберкульозу необхідно проводити диференційну діаг-ностику з гострим неспецифі-чним мезаденітом, апендици-том, гострим холециститом, гострим панкреатитом, гострою кишковою непрохідністю, хво-робою Крона, гострим аднекситом. У разі хронічних форм че-ревний туберкульоз дифере-нціюють із хронічним неспеци-фічним мезаденітом, виразко-вою хворобою шлунка і двана-дцятипалої кишки, пухлинами, хронічними гінекологічними захворюваннями.

туберкульоз ПЕРИКАРДА

Симптомами туберкульозу перикарда можуть бути біль за грудниною, задишка, кашель, слабість, набряки ніг, гепатомегалія, асцит. Під час огляду зизначають тахікардію, низький артеріальний тиск, парадоксальний пульс, ознаки правошлуночкової недостатності. Рентгенологічно спостерігаєть-ся збільшення розмірів серця й ознаки локального медіастиніту. На ЕКГ виявляють тахіка-рдію, зміну хвилі STI Т, низьковольтажний комплекс QRS: на ехокардіографії — фібро-зні зміни перикарда, відклада-ння фібрину, солей вапна або рідини в перикардіальному просторі.

Діагностика. Проводять пун-кцію перикарда з метою отри-мання ексудату з наступним до-слідженням на МБТ мікроскопі-чним і мікробіологічним мето-дами. Доцільна біопсія перика-рда з наступним гістологічним дослідженням. Диференційну діагностику проводять із бакте-ріальним і вірусним перикарди-том, злоякісними новоутворе-ннями, гіпотиреоїдними стана-ми, серцевою недостатністю.

ТУБЕРКУЛЬОЗ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ

Поява клінічних ознак недо-статності надниркових залоз у хворих на туберкульоз можли-ва лише у разі руйнування більш як 90% тканини надни-ркових залоз. Такими ознака-ми можуть бути слабість, вто-ма, посилена пігментація шкі-ри, особливо в складках біля суглобів, зниження артеріаль-ного тиску, дистрофія міокарда, дистрофія травного тракту, за-пори, гіпоглікемічний стан, підвищена потреба в солі, артра-лгії.

Діагностика. Діагноз встано-влюють шляхом визначення рі-вня кортизолу в крові радіоімунним методом. УЗД і КТ надни-ркових залоз дає можливість виявити інфільтрати і вогнища ураження від 6 мм і більші. Ди-ференційну діагностику прово-дять з дифузною атрофією, амі-лоїдозом та іншими захворюва-ннями надниркових залоз, які зумовлюють їх гіпофункцію.

Для лікування туберкульозу надниркових залоз застосову-ють стандартну хіміотерапію, враховуючи категорію хворих на туберкульоз.

ЛІКУВАННЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ

Лікування хворого на ПЛТ в активній формі протягом пе-рших 2—3 місяців здійснюють у стаціонарі протитуберкульоз-ного закладу.

Кожний режим лікування складається із двох фаз — ін-тенсивної та фази продовження. Під час інтенсивної фази 4 препарати (або 5 у тому разі, якщо пацієнт із позитивним ма-зком лікувався раніше) засто-совують одночасно. Інтенсивна фаза щонайменше триває 2 місяці (60 доз) для нових пацієнта та щонайменше 3 місяці для пацієнта із позитивним мазком, які раніше лікувалися.

Під час фази продовження 2 препарати (або 3 у разі, як-що пацієнт із позитивним ма-зком раніше лікувався) засто-совують одночасно. Фаза про-довження триває щонайменше 4 місяці для нових пацієнтів і щонайменше 5 місяців для па-цієнтів із позитивним мазком, які раніше лікувалися.

Пацієнти з хронічним тубе-ркульозом (ХТБ) та мультирезистентним туберкульозом (МР-ТБ) потребують іншого лі-кування. Випадок МР-ТБ визна-чають як випадок туберкульозу

3 резистентністю як до ізоніази-ду, так і до рифампіцину з або без додаткової резистентності до інших протитуберкульозних препаратів.

Хірургічне лікування ПЛТ. Поряд із хіміотерапією може виникнути потреба хірургічно-го втручання, яке виконують в умовах центрів або стаціонарів з діагностики і лікування ПЛТ. За наявності показань до хіру-ргічного лікування у разі тубе-ркульозу кісток, суглобів і хре-бта, лімфатичних вузлів, орга-нів сечостатевої системи во-гнище розпаду тканин видаля-ють, поліпшуючи можливість для проникнення антимікобактеріальних препаратів в ура-жену тканину.

Увесь післяопераційний ма-теріал підлягає ретельному ба-ктеріологічному і гістологічно-му обстеженню з метою вери-фікації діагнозу.

Патогенетична терапія ПЛТ. Поряд із протитуберку-льозними препаратами в Укра-їні застосовують патогенетичні методи лікування. Показанням до застосування глюкокортикоїдів є туберкульоз мозкових оболонок і туберкульоз пери-карда.

Препарати, які застосову-ють для хіміотерапії ПЛТ.

Препарати основного ряду — ізоніазид (Н), рифампіцин (R), піразинамід (Z), стрепто-міцин (S), етамбутол (Е).

Препарати резервного ряду - канаміцин (К), амікацин (А),(Е1) протіонамід (Зt), фтохінолони (Fq) (офлоксацин, ципрофлоксацин та ін.), рифабу-тин (Rb), циклосерин (Cs), ПАСК (PAS).

Категорії хворих та режи-ми лікування.

У плані лікування виділяють чотири категорії хворих. І кате-горія — хворі з уперше вияв-леним ПЛТ тяжких форм. II ка-тегорія — хворі з перервою лі-кування більш як 2 місяці; хворі з рецидивом; хворі з невдалим попереднім лікуванням (з ка-тегорії І, III). Ill категорія — хво-рі з уперше виявленим ПЛТ менш тяжких форм. IV катего-рія — хворі ПЛТ з невдачею контрольованого лікування з категорії II; хворі з резистентні-стю до багатьох лікарських пре-паратів із категорії І, II, ІІІ.

ЛІКУВАЛЬНІ РЕЖИМИ В ОКРЕМИХ СИТУАЦІЯХ

Вагітність. Більшість проти-туберкульозних препаратів бе-зпечні для прийому під час ва-гітності. Винятком є стрептомі-цин, який може спричинити ото-токсичний ефект на плід, і тому його не слід приймати вагітним.

Годування груддю. Жінка, хвора на туберкульоз, яка годує груддю, повинна пройти повний курс лікування. Вчасна і належним чином застосова-на хіміотерапія є найліпшою в запобіганні переданню тубе-ркульозу дитині. Усі протитубе-ркульозні препарати сумісні з годуванням груддю. Матір і ди-тина мають бути разом. Для профілактики дитині потрібно прийняти ізоніазид щонайменш протягом 3 місяців. БЦЖ-вакцинація новонаро-дженого має бути відкладена до кінця профілактичного прийому ізоніазиду.

Пероральна контрацепція. Рифампіцин взаємодіє з пероральними контрацептивними препаратами, що зумовлює ри-зик