Розлади функції печінки. Такі препарати як ізоніазид, рифампіцин і піразинамід, асоціюються з гепатитом з трьох препаратів рифампіцин є найменш загрозливим щодо спри чинення гепатоцелюлярного ушкодження, хоча він асоціюється з холестатичною жовтяницею з трьох препаратів піразинамід є найбільш гепатотоксичним.

Гепатотоксичні реакції на і протитуберкульозні препарати можуть бути більш поширеними серед хворих із клінічними і проявами хронічних захворювань печінки — вірусного гепатиту, гострого гепатиту, у разі зловживання алкоголем.

Встановлене хронічне захворювання печінки. Пацієн-там із захворюванням печінки не слід приймати піразинамід, ізоніазид, рифампіцин, стрептоміцин та етамбутол можна приймати у разі повного лікування протягом 8 місяців.

Гострий гепатит. Якщо пацієнт хворий на туберкульоз і супутній гострий гепатит, який не пов'язаний із лікуванням туберкульозу, в деяких випадках лікування можна відкласти, поки не буде розв'язано проблему з гострим гепатитом. В інших випадках, коли необхідно лікувати туберкульоз під час гострого гепатиту, комбінація SE на 3 місяці буде найоптимальнішим варіантом.

Ниркова недостатність. Ізо-ніазид, рифампіцин та піразинамід майже повністю виводяться з жовчю або метаболізуються в нетоксичні компоненти. Тому ці препарати можна приймати пацієнтам із нирковою недостатністю в нормальних дозах. Пацієнти з більш ускладненою формою ниркової недостатності мають приймати і піридоксин з ізоніазидом, щоб запобігти нервовим ускладне-нням. Стрептоміцин та етамбу-тол виводяться нирками. Якщо медичні заклади спроможні пе-ревірити функцію нирок, тоді стрептоміцин та етамбутол мо-жна приймати в знижених до-зах. Протіонамід і етіонамід час-тково виводяться із сечею, од-нак, якщо різниця між терапе-втичною дозою та токсичною є дуже незначною, пацієнтам з нирковою недостатністю не слід приймати ці препарати.

ВІЛ-інфекція. Загалом ліку-вання від туберкульозу є одна-ковим як для ВІЛ-інфікованих, так і для не інфікованих ВІЛ хворих на туберкульоз, за ви-нятком того, що тіоацетазон протипоказаний ВіЛ-інфікованим. Стрептоміцин є корисним препаратом, якщо є впевне-ність у використанні стериль-них голок та шприців. Сме-ртельні випадки під час лікува-ння, частково від туберкульозу, частково від інших хвороб, пов'язаних з ВІЛ, найбільш ро-зповсюджені серед ВІЛ-інфіко-ваних пацієнтів у задавненій стадії імунодефіциту.

Туберкульоз очей. У разі лі-кування туберкульозу очей протипоказано використання етамбутолу через його токси-чний вплив на сітківку і зоро-вий нерв.

Туберкульоз сечостатевих органів. У разі лікування тубе-ркульозу сечостатевих органів у хворих зі звуженням сечових каналів протипоказано застосу-вання аміноглікозидів (стрептоміцину, канаміцину та ін.).

Контроль за реакціями шкіри. Якщо є реакція шкіри, пацієнту потрібно негайно звернутися до фтизіатра, який проводить лікування. Якщо у паці-єнта спостерігається свербіж шкіри, рекомендують симпто-матичне лікування з викори-станням антигістамінних та десенсибілізувальних засобів. Пацієнта потрібно заспокоїти, порадити уникати інших подра-знень шкіри і намагатися про-довжувати лікування під безпо-середнім наглядом. Однак, як-що висипання на шкірі прогре-сують, усі протитуберкульозні і препарати потрібно відмінити, Після того як реакції на шкірі і зникнуть, протитуберкульозні препарати можна знову призначати.

Складнощі у відновленні призначення хіміопрепаратів виникають у тому разі, якщо то-чно невідомо, який препарат спричинює реакцію на шкірі. У таких випадках рекомендуєть-ся призначати протитуберку-льозні препарати, починаючи з препарату, який з найменшою ймовірністю може спричинити її (наприклад, ізоніазид). До-цільність введення препарату на початку в низькій дозі поля-гає в тому, що у разі виникне-ння реакції це буде менш про-блематичним порівняно з ре-акцією на всю дозу. Дозу по-ступово збільшують протягом З днів. Процедуру повторюють з додаванням кожного разу одного препарату. Реакція після І додавання певного препарату означатиме, що саме цей прапарат спричинює сторонню дію.

Контроль за гепатитом, і спричиненим препаратами.

Для пацієнтів, у котрих був негативний мазок на початку лікування, дослідження мазка по-вторити лише через 2 місяці. Якщо і на той час мазок буде негативним, то у цьому разі немає потреби для подальших до-сліджень мазків через 5 місяців га наприкінці лікування.

Більшість протитуберкульозних препаратів можуть ушкодити тканину печінки. Як і у разі шкі-рної реакції, якщо виникають оз-наки ушкодження печінки, па-цієнтові потрібно негайно зве-рнутися до фтизіатра, який його спостерігає. Препарати, що ней-мовірніше можуть ушкодити пе-чінку, — ізоніазид, піразинамід та рифампіцин. Якщо поставле-но діагноз «гепатит», спричине-ний прийомом препаратів, їх ві-дміняють. Слід утримуватися від прийому цих препаратів до но-рмалізації функції печінки. Асимптоматична жовтяниця без очевидного гепатиту може ви-никнути після прийому рифампіцину. Після того, як розв'яза-но проблему гепатиту, спричи-неного вживанням препаратів, призначають ті самі препарати по одному щоразу. Однак, як-що у разі гепатиту виникає клі-нічна жовтяниця, рекомендова-но уникати прийому піразинаміду. Таким пацієнтам пропонують такий режим: 2-місячна поча-ткова фаза з щоденним прий-омом стрептоміцину, ізоніазиду та етамбутолу, потім — 10-місячна фаза продовження з прийомом ізоніазиду та етамбу-толу.

Тяжкохворі з прогресуючим туберкульозом і гепатитом, спричиненим протитуберку-льозними препаратами, можуть померти без їх прийому. У цьому випадку пацієнтові потрі-бно призначити два з найменш гепатотоксичних препаратів — стрептоміцин та етамбутол. Після того, як проблему з гепатитом розв’язано, знову призначити звичайне лікування. Це збільшує загальний час лікування, але зменшує ризик рецидиву.