При незначних проявах серцевої недостатності ефективні суворий постільний режим, обмеження рідини, глюкокортикоїди. При вираженій серцевій недостатності призначають діуретики, серцеві глікозиди (з обережністю), інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту.

Після курсу стаціонарного лікування, що триває 1,5 міс, хворого направляють на 1–2 міс для етапного лікування у місцевому санаторії.

Диспансеризація. Диспансерне спостереження проводиться 1 раз на місяць перші 3 міс, надалі — 1 раз у квартал протягом першого року, в неактивній фазі — 2 рази на рік. Дітей, у яких протягом 5 років не було рецидивів і не сформувалася вада серця, знімають з обліку.

Профілактика. Первинна профілактика — заходи, які зменшують можливість інфікування стрептококом, і своєчасне лікування стрептококових захворювань верхніх дихальних шляхів антибіотиками (пеніциліном, в разі алергії до пеніциліну — еритроміцином) протягом 10 дн.

Вторинна профілактика ревматизму (протирецидивна) включає: лікування дітей, хворих на первинний ревматизм, до повної ліквідації ознак активності процесу; своєчасне виявлення та раціональне лікування стрептококових захворювань; режим загартовування, ЛФК. Дітям, які перенесли першу ревматичну атаку без ознак формування вади серця, постійну біцилінопрофілактику проводять протягом 3 років. В разі формування вади препарат застосовують безперервно протягом 5 років; тим, які перенесли рецидив ревматизму, — не менш 5 років після останнього рецидиву. Дітям дошкільного віку біцилін-5 призначають дозою 750 тис. ОД 1 раз на 3 тиж, дітям старше 8 років і підліткам — 1200–1500 тис. ОД 1 раз на місяць. Крім того, в разі інтеркурентних респіраторних захворювань на фоні біцилінопрофілактики призначають ацетилсаліцилову кислоту половинною дозою протягом 3–4 тиж.

Прогноз. Наслідки ревматизму визначаються тяжкістю кардиту. В цілому частота формування вад серця після першої атаки становить 10–15 %; при яскраво вираженому кардиті вона сягає 30 %. Найбільша імовірність формування вади серця в разі одночасного вальвуліту мітрального й аортального клапанів; глюкокортикоїди, ефективно пригнічуючи активність ревматичного процесу, тим же часом не впливають на частоту утворення вад серця. Більшість хворих з помірними проявами кардиту повністю видужують за умови відсутності рецидивів; з кожною повторною атакою ураження серця прогресує. Якщо сформувалася тяжка ревматична вада серця, що супроводжується прогресуючою серцевою недостатністю, показане кардіохірургічне лікування — вальвулопластика або протезування клапана (клапанів).