слабочуючої дитини успішніше, ніж розвиток мови і словесно-логічного мислення. Проте, чим складніше стають наочні завдання, які слід вирішувати дитині, тим більші труднощі вона починає зазнавати при їх рішенні і відставати в навчанні. При підборі, наприклад, малюнків по їх тотожності в наочних завданнях, матрицях Равена, слабочуючі діти, початківці, що навчатися в школі, виконують ці завдання так же успішно, як ті, що чують. Вони не зазнають великих труднощів, так само як і ті, що чують, при доповненні малюнка до цілого за принципом центральної симетрії.
При рішенні наочних задач на доповнення малюнка до цілого за принципом осьової симетрії і особливо при доповненні до цілого на основі встановлення відносин між частинами малюнка за принципом аналогії, слабочуючі діти 7 — 8 років зазнають помітно значніші труднощі, ніж їх однолітки, що чують. Для вирішення цих завдань потрібно проводити розгорнений аналіз всіх ознак і порівнювати їх між собою. Така розумова діяльність успішніше здійснюється, якщо в неї включається словесна внутрішня мова.
До підліткового віку рішення описаних задач стає доступнішим для слабочуючих дітей, що свідчить про розвиток їх наочно-образного мислення і включення в діяльність мови (А.Бассам). Ще більші труднощі у слабочуючих молодшого шкільного віку виникають в рішенні наочних задач, коли потрібно по даному короткому словесному опису змалювати наочну ситуацію, що досягається шляхом відтворюючої уяви (Л.И.Фомичева). Виявляється, що вже зрозумілий, здавалося б, простій текст, який описує, наприклад, положення декількох предметів в різних місцях кімнати, не приводить до виразного внутрішнього представлення його змісту.
Діти ще не володіють умінням на основі словесного опису уявити собі відносини між предметами в просторі. На розвитку відтворюючої уяви слабочуючих дітей простежується щонайтісніший зв'язок між розвитком наочної пізнавальної діяльності і словесною мовою.
Якщо у слабочуючих дітей, починаючи з молодшого шкільного віку, в умовах спеціального навчання здійснюється всебічний розвиток словесної мови і всіх пізнавальних процесів в їх єдності, то поступово до середнього і тим більше до старшого шкільного віку їх психічний розвиток наближається до нормального.
Мало вивчений процес формування позитивних якостей особи і особових взаємин слабочуючих школярів. Деякі відомості з цього питання містяться в дослідженні Э.А. Війтар, яка прослідкувала, як слабочуючі школярі середніх і старших класів розуміють дружні відносини. Слабочуючі, глухі і такі, що нормально чують школярі виявили схожість в характеристиці друга. Вони відзначали доброзичливість друга, готовність допомогти в біді. Разом з тим слабочуючі школярі менші, ніж що чують, зупинялися на внутрішніх характеризуючих якостях друга.
На основі цього дослідження можна зробити висновок, що в процесі навчання і виховання слід збагачувати представлення учнів про різносторонні якості людської особи і про міжособові відносини. Це полегшить формування позитивних якостей особи у них самих.
В цілому психічний компенсаторний розвиток слабочуючих дітей і підлітків в умовах спеціального навчання дозволяє їм здобути освіту в об'ємі повної середньої школи, деяким — вища освіта, а головне — стати корисними членами суспільства і здійснювати високопродуктивну трудову діяльність.
У глухих нерідко спостерігається порушення вестибулярного апарату. Воно частіше зустрічається у дітей з придбаним порушенням слуху, чим із спадковою формою глухоти. Важкий запальний процес, що охоплює середнє і внутрішнє вухо дитини, розповсюджується і на ті, що знаходяться в безпосередній близькості переддень і півкруглі канали — складові частини вестибулярного апарату. В результаті можуть виникати необоротні зміни в будові і функціях обох систем. Таке явище спостерігається при важких отитах, викликаних якими-небудь інфекціями (грипом, скарлатиною, кором і ін.).
Загальна поразка ще тільки початківців формуватися систем слуху і вестибулярного апарату може відбутися і у плоду, що розвивається, в утробі матері (частіше це трапляється також під дією певних інфекцій).
Завдяки діяльності вестибулярного апарату чоловік сприймає зміни швидкості руху власного тіла і всі зміни напряму руху. У міру того як маленька дитина опановує все великою кількістю різних рухів (научається піднімати руки, голову, власне тіло, повзати, ходити, стрибати і т.д.), у нього формуються багато статичних і статокінестичні рефлекси на основі певних сигналів від вестибулярного апарату. Завдяки діяльності вестибулярного апарату у людини складаються уміння зберігати рівновагу при різних рухах тіла в просторі.
Не менш важлива роль вестибулярного апарату у формуванні умінь орієнтуватися в просторі, оскільки він враховує всі зміни у напрямі рухів.
Глухі діти, що мають з народження або з раннього дитинства порушення вестибулярного апарату, помітно пізніше, ніж інші діти, опановують ходьбу. Потім вони починають ходити, майже не відриваючи ніг від землі, ковзаючи по підлозі, проводячи багато додаткових рухів, що допомагають їм утримувати вертикальне положення тіла. Поступово їх хода вирівнюється в результаті вироблення компенсуючих статокинетичних рефлексів, які виникають завдяки зоровому сприйняттю власного руху і м'язовим відчуттям від цих рухів.
Труднощі виникають у дітей при виробленні нових рухів — умінь стрибати, бігати, стояти на одній нозі, стояти і рухатися із закритими очима. Ці труднощі виявляються в ранньому і дошкільному віці, але за відсутності необхідного тренування зберігаються в молодшому шкільному віці і навіть старших.
У глухих дітей з порушенням вестибулярного апарату наголошуються великі труднощі в орієнтуванні спочатку в малому і близькому просторі (кімнаті, квартирі, будинку, де вони живуть), а потім в обширнішому і дальньому (у районі міста або селища, в лісі, при зануренні у воду).
Факт порушення вестибулярного апарату у дітей необхідно встановлювати з раннього дитинства. У лікарів-отоларингологів є для цього спеціальні засоби.
Порушення вестибулярного апарату у дітей необхідно враховувати у всіх видах виховного і учбового
