Серед глухих зустрічаються приблизно 10—15 % дітей, що мають розумову відсталість різного ступеня. Розумова відсталість є наслідком значного пошкодження мозкової діяльності дитини, обумовленої або серйозними захворюваннями матері або батька дитини (наприклад, алкоголізм, використання інших наркотиків), неблагополучно-протікаючою вагітністю матері і важкими пологами, або травмами голови, або захворюваннями дитини, наприклад менінгоенцефалітом в найранішому дитинстві.

Розумово відсталі глухі діти мають своєрідність і відставання в розвитку ще більше, ніж розумово відсталі з нормальним слухом. До початку шкільного віку у глухих розумово відсталих дітей є труднощі в координації рухів власного тіла, в точних рухах рук і ніг, у фіксації погляду і уваги на певних предметах. Діти насилу виконують прості дії з предметами по точному наслідуванню діям дорослого. Їх власна наочно-практична діяльність вельми елементарна.

Спостерігається помітне відставання і своєрідність в розвитку всіх пізнавальних процесів, мові, емоційно-вольової сфери навіть в порівнянні з розумово відсталими, такими, що мають підлягаючий зберіганню слух, тим більше в порівнянні з дітьми, що мають тільки порушення слуху.

Глухі розумово відсталі діти навчаються в спеціальних класах за особливою програмою, притому більш простій, ніж розумово відсталі діти з нормальним слухом.

Серед глухих є діти з дитячим церебральним паралічем (ДЦП). Їх не так багато: вони складають 3 — 3,5 %. Ті діти, які можуть ходити самостійно і навчаються в школі, мають дуже своєрідну несиметричну ходу, скорчену позу тіла, насильницькі рухи рук і ніг.

Психофізичний розвиток цих дітей протікає з глибокою своєрідністю. Вони зазнають труднощі в зоровому сприйнятті предметів, оскільки через насильницькі рухи шиї і голови не можуть спокійно оглядати предмети. Окрім цього, у них нерідко спостерігаються порушення рухів очей, порушення акомодації і косоокість. Не менш складна для дітей наочно-практична діяльність, оскільки насилу вони можуть здійснювати точні дії з предметами. Особливо складним є формування мови у тих, що не чують з ДЦП. За наявності нав'язливих рухів в області рота і нерідко спостережуваною дізартрії украй важко формувати у таких дітей вміння розмовляти. Із-за порушень рухів рук їм важко опанувати мовою і письмом, що є важливою ланкою у формуванні мови глухих дітей.

У момент вступу до школи глухі діти з ДЦП зазвичай зовсім не володіють мовою і мають істотне відставання в розвитку всіх психічних процесів. Але при глибоко індивідуальному підході, що враховує потенційні можливості кожної дитини, глухі діти з ДЦП можуть засвоювати в більш розтягнуті терміни програму початкової і основної школи для глухих дітей. Для найбільш здатних дітей з ДЦП ці терміни можуть співпадати з термінами навчання глухих дітей із ЗПР.
Серед глухих дітей з ДЦП зустрічаються розумово відсталі (з ще обширнішою поразкою мозкової діяльності, чим тільки при ДЦП). Їх необхідно своєчасно діагностувати. Вони відстають у всьому психофізичному розвитку, і значно більше чим глухі тільки з ДЦП.

Ще одну групу з складними порушеннями складають діти, що мають окрім порушення слуху ще поразка мовних зон кори головного мозку. При енцефалографічному дослідженні у таких дітей, як правило, наголошуються порушення нормальної діяльності в скроневій і передньо-центральній областях кори головного мозку. У групі глухих дітей такі діти складають близько 5 %. Особливість цих дітей в шкільному віці — різкі відмінності в рівні розвитку наочно-практичної діяльності, процесів сприйняття, наочного мислення, образної пам'яті, з одного боку, і мови і що формуються на її основі словесно-логічного мислення, словесній пам'яті з іншою. По рівню розвитку наочних форм пізнавальних процесів і практичної діяльності вони близькі до основної групи глухих.

По рівню ж розвитку мови вони відстають від глухих із ЗПР, іноді навіть відповідають глухим розумово відсталим.

У глухих дітей, що мають поразку мовних зон кори головного мозку, іноді спостерігається і легке пошкодження центральної нервової системи, що веде до первинної ЗПР. У таких дітей відставання і своєрідність в психічному розвитку близько до того, яке спостерігається у глухих розумово відсталих дітей.

Особливу проблему складають глухі діти з порушеннями поведінки, психічно неврівноважені, хворі. У таких дітей бувають періоди спокійніших станів, коли вони можуть дотримувати шкільну дисципліну, вчитися і засвоювати знання і уміння. Але потім з тих або інших причин відбувається загострення психічного захворювання, що робить неможливим перебування даного учня в школі.

Зазвичай його поміщають у відповідну лікарню, де його лікують більш менш тривалий період, іноді по декілька місяців. У лікарні даний учень ніяких учбових знань не отримує і дуже відстає в розвитку.

Необхідно також особливо виділити групу глухих дітей соматично ослаблених, таких, що перенесли тривалі важкі захворювання або що мають постійне порушення діяльності організму (захворювання серця, легенів, нирок, печінки). Ці діти часто мають підвищену стомлюваність і понижену працездатність, що неминуче зменшує ефективність їх навчання. Нерідко у таких дітей спостерігається загальне відставання в психічному розвитку, схоже з тим, що спостерігається у дітей із ЗПР.
Можуть бути випадки, коли у дітей, окрім глухоти, немає яких-небудь серйозних порушень організму, але внаслідок того, що їм довго не виявлялася спеціальна педагогічна допомога, вони сильно відстають загалом психічному розвитку. Буває так, що глуха дитина до шкільного віку знаходиться удома або відвідує масовий дитячий сад, де з ним ніяк спеціально не займаються. Вступаючи до школи, така дитина уміє вимовляти тільки декілька співзвуч і в