Завдяки такому підходу Павлов першим серед фізіологів став на шлях послідовного цілеспрямованого синтетичних( тобто об'єднуючого дані багатьох досвідів у більш комплексні теорії), дослідження функцій організму в хронічному експерименті, точніше, доповнив аналітичний( тобто поділяючий кожен досвід на фази і стадії і исследующий їх), підхід до вивчення функцій складного організму синтетичним і створив тим самим єдиний метод пізнання фізіологічних закономірностей.

Це і є науковий метод Павлова, самий зроблений і плідний науковий метод у фізіології, що незмінно забезпечував своєму творцю найбагатший врожай найцінніших фактичних даних у будь-якій області фізіології, який він займався. Сам він про це говорив так: «Часто говориться, і недарма, що наука рухається поштовхами в залежності від успіхів, що робляться методикою. З кожним кроком методики вперед ми як би піднімаємося ступінню вище, з яким відкривається нам більш широкий обрій з невидимими раніш предметами. Тому нашою першою задачею було вироблення методики».

У цьому методі втілені основні риси світогляду автора, його погляди на цілісність організму з навколишнім середовищем, погляди, що поєднують його з найвизначнішими вченими його часу Дарвіном, Сєченовим, Тімірязєвим і іншими.

Дослідження І.П. Павлова в області фізіології шлунка – це одне з його найбільших досягнень, що було миттєво оцінене його колегами як фізіологами, так і медиками в усьому світі і викликало їхній захват. Цьому сприяло і дуже похмурий фон, на якому проводилися експерименти: існування секреторних нервів для шлункових залоз так чи інакше заперечувалося усіма ведучими фізіологами того часу. Така думка була обумовлена негативними результатами вівісекційних досвідів на тваринах.

Тверде встановлення Павловим факту існування нервової регуляції діяльності шлункових залоз – переконливий доказ того, що ці залози мають секреторну іннервацію, тобто постачені нервами, що викликають виділення шлункового соку, принесло йому всесвітню славу і повагу з боку кращих фахівців у цій області знання в усьому світі.

Цей чудовий результат був досягнутий завдяки дотепно задуманому і філігранно здійсненому експерименту, суть якого полягає в наступному: у собаки зі шлунковою фістулою перерізали стравохід в області шиї і кінці його пришивали до країв шкірної рані на шиї у виді двох зяючих отворів. Через якийсь час, коли тварина встигала цілком оправитися від загальних наслідків наркозу й операції і вже нічим не відрізнялося від здорових, улаштовували так називану уявну годівлю: собако давали шматки м'яса, чи хліба іншої їжі, але проковтнуте вивалювалося через верхній отвір стравоходу, не доходячи до шлунка. Через кілька хвилин після початку «годування» починалося виділення шлункового соку, що швидко досягало значних розмірів і продовжувалося до години і більше. При цьому було встановлено, що виділення шлункового соку при уявній годівлі носить характер твердо встановленої фізіологічної закономірності.

Факти говорили самі за себе, і мало хто з фізіологів сумнівався, що секреція шлункового соку, викликана дією їжі на рецептори ротової порожнини, має рефлекторний характер, але Павлов довів це спеціальним і дуже красивим експериментом.

Велика творча спадщина Павлова не піддалося забуттю, а, навпаки, було піддано ретельному аналізу як пам'ятник наукової думки і невичерпне джерело нових ідей, у якому кожне нове покоління натуралістів може почерпнути якісь раніше не відомі думки Павлова, здатні послужити основою для ще не проведених чи досвідів досліджень.

Отже, І.П. Павлов - засновник сучасної фізіології травлення. Зрозуміло, не усі факти і теоретичні положення Павлова по фізіології травної системи зберігають свою силу й у наші дні. Але в цілому сучасна фізіологія травлення усе ще зберігає глибокий друк думки і праці Павлова.

Найважливіша заслуга Павлова: створення міцного фундаменту для подальших досліджень травного тракту людини: класичної праці «Лекції про роботу головних травних залоз», що не потеряли своєї актуальності й у наш час. Цією книгою він дав могутній імпульс для подальшого поповнення й уточнення знань у цій області.

У знак пам'яті про великого російського фізіолога зараз ім'ям Павлова називають кафедри фізіології і навіть цілі інститути. И.П. Павлов виховав целую плеяду видатних учених ( його учнів і послідовників як у нашій країні (В.В. Савич, Б.П. Бабкін, Л.А. Орбели, И.П, Разенков, Е. А. Асратян і інші), так і за кордоном (Карлсон, Кеннон, Томас, Айви й інші).

Таким чином, більш ніж за 130 років людин зумів скласти більш-менш повне і точне представлення про роботу своєї травної системи. Проте уточнення і розширення знань про деякі органи травної системи і процесах, що відбуваються в ній (наприклад, другій фазі секреції шлункового соку), вимагає зусиль нових поколінь дослідників усього світу. Напевно, ніколи не наступить той час, коли не буде таємниць життя людини, що не зацікавлять учених, але я сподіваюся, що ці люди ніколи не забудуть, хто починав велику справу пізнання людиною ще однієї частини свого організму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: