активації при стимуляції мітогенами. Типовим було зниження експресії пан-мітогенного рецептора CD3 і переважання Т-клітин зі зміненою презентацією антигенів CD5, СD45RA.Імунна система чутливо реагує на будь-які впливи довкілля, що порушують гомеостаз, зокрема — низький імунорегуляторний коефіцієнт CD4+/СD8+, часто характерний для персистуючих вірусних інфекцій. Серед реконвалесцентів ГПХ виявлено високий рівень інфікованості вірусом гепатиту С (19,6%), та майже всі вони (96,7%) були носіями антитіл проти цитомегаловірусу (ЦМВ). Високі рівні ЦМВ-серопозитивності виявлені й серед інших категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Проведений аналіз показав, насамперед, що могутнім фактором, який впливає на ЦМВ-серопозитивність, є наявність соматичних захворювань. Залежність між частотою виявлення анти-ЦМВ антитіл і певним колом захворювань має місце не лише у постраждалих контингентів, але й у контрольних групах осіб, що не мали безпосереднього відношення до аварії на ЧАЕС. Можливо, причини активації ЦМВ за наявності соматичних захворювань різної етіології пов’язані з тим, що вплив медіаторів запального процесу змінює спектр цитокінів у мікрооточенні вирусінфікованої клітини і призводить до підвищення транскрипційної активності фактора транскрипції NF-кB, що взаємодіє з промотором надранніх генів вірусу і викликає їхню транскрипцію. У свою чергу, реактивація ЦМВ сприяє персистенції патологічного процесу, що її викликав. Вплив ЦМВ на патогенез різних захворювань реалізується через такі основні механізми:
- активація інших вірусів, персистуючих в організмі;
- зміна імунологічної реактивності організму;
- індукція вироблення аутоантитіл;
- зміна спектра цитокінів у мікрооточенні інфікованих органів і тканин;
- вплив на проліферативну активність клітин.
В осіб, що постраждали в результаті аварії на ЧАЕС, не слід виключати також прямого впливу іонізуючого випромінення на реактивацію ЦМВ, особливо при дозових навантаженнях понад 1,0 Гр. Про це свідчать виявлена дозова залежність титрів анти-ЦМВ антитіл у групі реконвалесцентів ГПХ і кореляційний аналіз із розрахунком коефіцієнтів часткової і множинної кореляції, що підтвердив вплив двох факторів (дія іонізуючого випромінення і наявність соматичної патології) на частоту виявлення в сироватці крові пацієнтів анти-ЦМВ антитіл. Хоча залежності між документованою дозою зовнішнього опромінення УЛНА, якщо вона менша 1,0 Гр, і наявністю в сироватці крові обстежених анти-ЦМВ антитіл (і їхнім титром) не виявлено, ряд непрямих фактів також свідчить про вплив іонізуючого випромінення, а саме:
- частота виявлення анти-ЦМВ антитіл у групі ліквідаторів-чоловіків істотно розрізнялася залежно від часу участі в ЛНА: 85,2% — у тих, що брали участь у 1986–1987 рр., і 74,42% — в УЛНА більш пізнього періоду;
- середня величина поглиненої дози в ЦМВ-серонегативних чоловіків — учасників ЛПА — (38,12 ± 3,56 сГр) була трохи нижчою, ніж у ЦМВ-серопозитивних (42,08 ± 2,07 сГр);
- частота виявлення анти-ЦМВ антитіл у жінок, що брали участь у ЛНА в 1986–1987 рр. (86,66%), була вищою, ніж в учасниць ЛНА більш пізнього періоду (70,21%).Таким чином, іонізуюче випромінення може бути прямим фактором, що викликає реактивацію латентного ЦМВ у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. Серед інших причин, що могли сприяти реактивації ЦМВ, слід зазначити непряму дію іонізуючого випромінення, а саме: наявність ознак вторинної імунної недостатності у вигляді зміни взаємин регуляторних субпопуляцій Т-лимфоцитів (CD4+CD8– хелперів-індукторів і CD4–CD8+ супресорів/цитотоксичних клітин), що реєструвалися у постраждалих протягом тривалого часу після аварії. Слід враховувати також додаткове інфікування окремих контингентів постраждалих осіб через трансфузії препаратів крові, що інтенсивно проводилися в перший період після аварії, оскільки обстеження донорів на носійство цитомегалії і дотепер не є обов’язковим в Україні. Проте слід зазначити, що наші спроби виявити взаємозв’язок між ЦМВ-серопозитивністю і наявністю у пацієнтів гемотрансфузій зазнали невдачі. Інші персистуючі інфекції (герпес типів 1, 2, 6, 7, 8, вірус Епштейна–Барр, токсоплазмоз) у вигляді як моно-, так і мікст-процесів потребують подальшого ґрунтовного вивчення серед осіб, що належать до різних категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Радіобіологія у ХХ сторіччі прогресувала на основі центральної догми про те, що пошкодження і репарація ДНК є інтегральним компонентом мутаційного й летального впливу радіації. Однак протягом останнього десятиліття висловлено припущення і отримано експериментальні докази щодо існування в клітинах систем сприйняття ушкодження й обміну сигналами, які здатні модулювати генотоксичні впливи і відігравати значну роль у біологічній дії радіації, особливо при низьких рівнях і потужностях дози. Це адаптивна відповідь, нестабільність генома, ефект “свідка” (bystander effect), псевдоцитокіновий вплив опромінення і апоптозу. Подальший розвиток досліджень у цьому напрямі дасть змогу пояснити ті імунологічні ефекти, які не вміщуються в прокрустове ложе даних, визнаних НКДАР ООН. Окремого обговорення заслуговує проблема застосування імуномодулюючих лікарських засобів для лікування і, особливо, самолікування постраждалого населення у зв’язку з надзвичайно потужною рекламою фармацевтичними компаніями препаратів такої спрямованості. Тенденція до переважання проліферативних реакцій у віддалений післяаварійний період несе в собі загрозу неконтрольованості за умови впливу додаткового стимулу імуномодуляторами. Окрім того, без етіотропної терапії імуномодулятори можуть сприяти прогресуванню персистуючих вірусних і деяких бактеріальних інфекцій. Таким чином, відповідь імунної системи на радіаційний вплив проявляється у вигляді комплексу реакцій, неоднозначних у часі і спрямованості, з нелінійною дозовою залежністю. Нерадіаційні фактори довкілля, насамперед персистуючі інфекції, відіграють істотну модифікуючу роль у цьому процесі.
Література
[1] Cunningham-Rundles C. immunodefi-Common variable ciency: clinical and immunological features of 248 patients// Clin. Immunol. – 1999. – V.92. – P.34–48.
[2] Gelfand E.W., Goldsmith J., Lederman H.M. Primary humeral immunodeficiency: optimizing IgG replacement therapy// IDF: Clinical focus on primary immune deficiencies. – 2003. – V.11. – P.1–15.
[3] Ochs H.D., Winkelstein J. Disorders of B-cells system. In: Immunologic Disorders in