вважали, що первинне інфікування ЕВV зумовлює розвиток інфекційного мононуклеозу, то зараз все частіше в публікаціях з’являються повідомлення про первинну ЕВV-інфекцію у вигляді серозного менінгіту, енцефаліту, гепатиту тощо [4, 7].
Так, у нашій клініці перебували на лікуванні 7 хворих на серозний менінгіт та 2 — на вірусний гепатит, спричинені ЕВV. Діагноз був верифікований виявленням ДНК вірусу в ПЛР відповідно в лікворі та крові пацієнтів, а також серологічним профілем, типовим для первинного інфікування. В одному випадку ДНК ЕВV була виявлена також у тканині печінки хворого на гострий гепатит при негативних результатах обстежень на інші збудники. Матеріал для дослідження був отриманий методом пункційної біопсії. Гематологічні зміни (наявність атипових мононуклеарів) спостерігалися лише у 3 хворих.
Особливої уваги заслуговують випадки ЕВV-інфекції у разі мікст-патології у зв’язку з суттєвою зміною клінічної картини хвороби. У нашій клініці протягом останніх 3 років були зареєстровані 2 випадки поєднання гострого ЕВV-мононуклеозу з дифтерією, 1 — з кандидозною пневмонією, 3 — з простою герпетичною інфекцією. Ми мали можливість спостерігати активацію ЕВV у хворих з різними нозологічними формами (наприклад, з вірусними гепатитами). Діагноз реактивації ЕВV-інфекції був підтверджений динамікою серологічних маркерів (IgM на фоні IgG з наростаннями титрів) та виявленням у крові самого вірусу.
Особливостям перебігу інфекційного мононуклеозу, спричиненого іншими збудниками, присвячена окрема стаття.
Висновки
1. Інфекційний мононуклеоз є поліетіологічним захворюванням, тому для етіологічної розшифровки необхідне комплексне обстеження на всю групу герпесвірусів з використанням ПЛР та ІФА.2. Найпоширенішою причиною розвитку інфекційного мононуклеозу є вірус Епштейна–Барр.3. Інфекційний мононуклеоз є лише однією з форм гострого перебігу EBV-інфекції.4. ЕВV-інфекція може поєднуватися з герпес вірусами та іншими збудниками.
Література
[1]. Деконенко Е. П., Лобов М. А., Идрисова Ж. Р. Поражения нервной системы, вызываемые вирусами герпеса// Невролог. журн. – 1999. – № 4. – С. 46–51.
[2]. Долгих М. С. Герпесвирусные инфекции у иммунодефицитных пациентов// Тер. архив. – 2001. – № 11. – С. 59–65.
[3]. Кононенко В. В. Етіологічна діагностика і класифікація герпесвірусних уражень центральної нервової системи Нейроінфекції. Інші інфекційні хвороби. Матеріали наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України. – Харків, 2001. – С. 78–81.
[4]. Маричев І. Л. та співавт. Діагностика уражень центральної нервової системи вірусов Епштейна–Барр VI зїзд інфекціоністів України. Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами – Одеса, 2002. – С. 249–251.
[5]. Марков И. С. Диагностика и лечение герпетических инфекций и токсоплазмоза. – К.: АртЭк, 2002.
[6]. Фролов В. М. Синдром хронической усталости и иммунной дисфункции в практике врача-инфекциониста// Сучасні інфекції. – 2000. – № 2. – С. 102–108.