можна використовувати різні варіанти шкірної пластики. При пораненнях обличчя і кисті рук видаляють тільки нежиттєздатні тканини. При значних пошкодженнях і глибоких ранах у ділянці великих судин і нервів вдаються до часткового видалення некротичних ділянок тка-нин, розсічення рани і зупинки кровотечі. Після обколювання рани антибіо-тиками останню не зашивають, щоб запобігти небезпеці розвитку інфекції. Після проведеної первинної хірургічної обробки рани можна накласти пер-винна відстрочений шов. Його накладають при відсутності запальних явищ (до появи грануляції) в рані на 5-8 день після її обробки. У тих випадках, коли великі й інфіковані рани під впливом лікування очищаються, з'явля-ються рожеві грануляції, а загоєння їх затягується; накладають ранні або пізні вторинні шви. Ранні вторинні шви накладають на гранулюючу рану за умови відсутності клінічних ознак запалення. У цих випадках грануляції не висікають, краї рани не мобілізують. Термін накладання таких швів - 8-15 день після поранення. Пізні вторинні шви накладають на рани, у яких з'явились гіпергрануляції і рубці, їх висікають, краї рани мобілізують від навколишніх тканин, термін накладання таких швів - 20-й день і далі після отримання травми.
При несвоєчасній або недостатній хірургічній обробці ран розвивається нагноєння. У цих випадках необхідно висікти всі некротичні, нежиттєздатні, просочені кров'ю і гноєм тканини, розкрити запливи, кишені. Якщо таку операцію проводять за первинними показаннями, то в гнійній хірургії її нази-вають пізньою первинною хірургічною обробкою гнійної рани. Якщо таку операцію проводять повторно, з приводу рецидиву гнійного процесу, то таке втручання називається вторинною (повторною) хірургічною обробкою. При цьому, якщо були накладені шви, їх знімають і розкривають гнійні зап-ливи. При необхідності роблять додаткові розрізи (контрапертури) для по-кращення відтоку вмісту з рани. Залежно від величини рани проводять її пасивне дренування за допомогою гумових смужок або дренажних трубок. Після виконання вторинної хірургічної обробки розпочинають місцеву ме-дикаментозну терапію.
Місцеве медикаментозне лікування ран. Його проводять практично при всіх ранах, на які після хірургічної обробки не були накладені шви. Місцеву медикаментозну терапію застосовують відповідно до фази ранового процесу. В першій фазі ранового процесу для ліквідації запалення, видален-ня нежиттєздатних тканин, очищення рани від мікроорганізмів застосову-ють антисептики (3% розчин пероксиду водню, 1% розчин діоксидину, 0,05% розчин хлоргексидину, ектерицид і ін.). Однак у зв'язку з тим, що антисеп-тичні розчини швидко втрачають свою дію, що зумовлює часту заміну пов'я-зок, останнім часом для місцевого лікування ран, особливо в першій фазі ранового процесу, використовують активне дренування за допомогою елект-ровідсмоктувачів, промивання антисептичними розчинами. Після видалення запального ексудату широко використовують мазі на гідрофільній основі (офлокаїн, левомеколь, діоксиколь, 5% діоксидинова мазь і ін.). Слід зазначи-ти, що, завдяки наявності в цих мазях поліетиленоксиду, вони мають вираже-ну дегідратаційну дію на тканини. Осмотичний ефект мазей на поліетиленок-сидній основі проявляється протягом 18-20 год. Необхідно пам'ятати, що дегідратаційна дія таких мазей поширюється не тільки на тканини, але й на мікробні клітини, що стримує їх ріст і розмноження. До того ж у присут-ності поліетиленоксидів різко (в десятки разів) підвищується антимікробна активність антибіотиків. У зв'язку з цим рану можна обколювати антибіоти-ками. У другій фазі застосовують заходи, спрямовані на профілактику вто-ринної інфекції, стимуляцію росту і захист грануляцій. У цій фазі ранового процесу частіше використовують різні мазі з антибіотиками на жировій основі: тетрациклінову, еритроміцинову, гентаміцинову; при наявності гриб-кової і вірусної патогенної мікрофлори - мірамістин й ін. Індиферентна основа цих мазей не стримує репаративні процеси в рані, а наявність у їх складі антибіотиків забезпечує протимікробну активність. Патогенетичне обгрунтованим у другій фазі ранового процесу є застосування препаратів, що стимулюють ріст грануляцій. До них відносять вінілін (бальзам Шоста-ковського), вульнозан, мазь каланхое, обліпихове масло, метилурацилову мазь, солкосерил, комбунтек і ін.
Місцеве лікування ран у третій фазі ранового процесу передбачає за-хист рани від травмування і стимуляцію епітелізації. У цій фазі показано також застосування індиферентних мазей (стрептонітол, пантестин, метилу-рацил і ін.) і фізіотерапевтичних процедур (кварц, УВЧ, електрофорез). В останні роки для лікування ран використовують ультразвук, лазер, магніто-терапію. Для підвищення реактивності організму хворим з гнійними ранамипризначають висококалорійну, багату на вітаміни їжу, проводять переливан-ня антистафілококової плазми, альбуміну, призначають препарати, що підви-щують імунітет (тимоген, тималін, Т-тактивін, імуноглобулін і ін.)- При ліку-ванні великих ран кінцівок необхідно провести їх іммобілізацію.
При великих гнійних ранах можна використовувати спеціальні мішки, в які поміщають пошкоджену ділянку тіла або кінцівку, і куди подають сте-рильне повітря з відповідною температурою і вологістю за допомогою апа-ратів "АТУ-3", "АТУ-5" і ін. Застосування локальних мішків-ізоляторів з керованим повітряним середовищем дає можливість скоротити терміни ліку-вання ран, зберегти перев'язувальні матеріали.
Особливості лікування ускладнених ран. Особливі труднощі виника-ють при наданні першої допомоги і при лікуванні хворих з укушеними ранами. Такі рани виникають при укусах тварин або людини. Вони мають ті ж особливості, що й інші рани, але відрізняються тяжким інфікуванням віру-лентною мікрофлорою рота людини або тварини. Особливо небезпечним є укуси змій (кобра, гюрза). Укуси отруйних змій є небезпечними через швид-кий розвиток інтоксикації зміїною отрутою. Складовою частиною отрути є нейротоксини, які викликають тяжкі порушення функції нервової системи, параліч дихального та судинного центрів. Отрути інших змій викликають геморагічні ускладнення, значні крововиливи і набряк тканин. Перша допо-мога при укусі отруйної змії полягає в тому, щоб запобігти поширенню отрути. З цією метою слід накласти джгут на кінцівку вище укусу і видали-ти отруту з рани натисканням на її краї. Джгут потрібно накладати