При укусах тварин (собаки, лисиці, вовка) необхідно виконати анти-рабічні щеплення (на Пастерівських пунктах). Лікування укушених ран про-водять за загальноприйнятими принципами, однак медичний персонал пови-нен уважно стежити за перебігом ранового процесу і загальним станом потерпілого.

Участь медсестри у консервативному та хірургічному лікуванні ран.

Успішне лікування хворих з рановими процесами багато в чому зале-жить від ретельного догляду медичної сестри. Основною метою лікування ран є відновлення форми і функції пошкоджених тканин та органів воптимальні, найкоротші терміни. Основна небезпека полягає у можли-вості інфікування рани. Утримання постільної білизни та шкірних покривів у гігієнічних умовах дозволяє попередити вторинне інфікування. Необхідно слідкувати, щоб пов'язка була сухою і надійно ізолювала рану від навколиш-нього середовища. Вона повинна повністю закривати ушкоджену ділянку тіла, захищати рану від подальшої травматизації і забезпечувати дію нанесе-них на неї препаратів. Пов'язку на рану слід накладати так, щоб вона не стискувала тканини, не підсилювала біль, не утруднювала дихання і крово-обіг. Крім цього, пов'язка на будь-якій ділянці тіла не повинна спричиняти незручності. Попадання на пов'язку сечі, калу, води з грілок може стати причиною нагноєння рани.' Таку пов'язку необхідно відразу ж зняти. Неза-лежно від характеру оперативного втручання і стану пов'язки, на 2-й день після первинної хірургічної обробки рани проводять перев'язку, видаляють серветки, забруднені кров'ю. Краї рани змащують антисептиком (розчином Люголя, 1% спиртовим розчином хлоргексидину та ін.) і накладають нову асептичну пов'язку. Якщо рана не була зашита, краї рани обробляють од-ним із антисептиків, а її порожнину промивають 3% розчином пероксиду водню або водним розчином хлоргексидину, димексиду, діоксидину і ін.) та накладають нову асептичну пов'язку. Основне завдання лікування в після-операційний період — не допустити нагноєння операційної рани. При появі перших ознак запалення в рані (підвищення температури тіла, поява болю, набряклості та ін.) слід провести її ревізію та перев'язку. При зміні пов'язки важливим правилом є дотримання асептики. Перев'язку слід здійснювати тільки інструментальним способом, у стерильних рука-вичках, не торкаючись руками до рани, перев'язувального матеріалу. Інструменти використовуються тільки для однієї перев'язки, потім їх пов-торно дезінфікують та стерилізують.

Догляд за хворими з ранами

При догляді за хворими особливу увагу слід звертати на захист шкіри навколо рани від вторинного інфікування. Попадання ранового вмісту на шкіру може призвести до розповсюдження інфекції, її мацерації та запален-ня. Для профілактики мацерації, запалення шкіри її слід обробити пастою Ласара або цинковою мазью. Видаляти дренажі, тампони слід дуже обереж-но. Для безболісного видалення перев'язувального матеріалу необхідно по-в'язку змочити 3% розчином пероксиду водню або відмочити у теплому розчині перманганату калію, фурациліну, хлоргексидину та ін. Особливо ре-тельно слід спостерігати за станом дренажів у рані. Тривале їх перебування в рані може викликати пролежні (некроз) стінок органів, що доторкались до них (кишка, шлунок, жовчний міхур або великі судини). При незначному просяканні пов'язки часті перев'язки ран не рекомендуються. При нагноєнні рани перев'язку необхідно проводити щоденно, а якщо потребує стан хворого, то й частіше, з урахуванням і застосуванням препаратів для місцевого лікування ран, залежно від фази ранового процесу. Хворих з нагноєними ранами треба терміново ізолювати в окрему палату або бокс. Перев'язку потрібне проводити в гнійній перев'язувальній. Якщо у відділенні є одна перев'язу-вальна, то хворих з гнійними ранами слід перев'язувати в останню чергу. Після закінчення перев'язок необхідно провести вологе прибирання і опро-мінення ультрафіолетовими лампами.

Для прискорення загоювання ран велику увагу звертають на забезпе-чення висококалорійного харчування. У першій фазі ранового процесу по-казана лужна, протизапальна дієта, з якої вилучають сіль, прянощі, м'ясні, рибні продукти. Хворим призначають круп'яні, овочеві, молочні супи, вівсяну, гречану каші, овочеві салати, вінегрет й ін. Ця дієта сприяє зменшенню аци-дозу. У другій фазі, для покращення росту і дозрівання грануляційної ткани-ни, слід підвищити обмінні процеси в організмі. З цією метою призначають страви, що містять білки тваринного походження, вітаміни: м'ясо, риба у будь-якому вигляді, овочі, фрукти, соки, яйця та ін. Для стимулювання апети-ту можна давати прянощі.

Важливе значення в профілактиці контрактур і малорухомості суглобів мають лікувальна гімнастика і фізкультура, її треба проводити систематич-но і ретельно, обов'язково у хворих з ушкодженнями суглобів, кісток.

Догляд за хворими з опіковою травмою та відмороженнями

Поняття про опіки

Опік (combustio) — пошкодження шкіри чи слизових оболонок, час-то з підлеглими тканинами, внаслідок дії на них високої температури (тер-мічний опік), хімічних речовин (хімічний опік), фізичних факторів (ра-діаційні, променеві опіки) чи електричного струму (електроопіки).

Хворі з опіками на сьогодні становлять 1,8-2% усіх хірургічних хво-рих і 10-12% усіх травмованих (М.Ю. Повстяний, 1999).

Термічні опіки - трапляються частіше за інші й виникають внаслідок необережного поводження з гарячими рідинами, парою, полум'ям. Термічне ушкодження виникає уже під дією температури 44°С (настає коагуляція тка-нинного білка), темп його подвоюється при збільшенні температури на кожен градус. Глибина та поширеність опікової рани залежать: 1) від рівня темпера-тури і виду термічного чинника; 2) тривалості його дії; 3) стану