Для кращого розуміння опікової патології необхідно знати деякі анатомо-фізіологічні особливості шкіри. Площа шкіри становить 1,7м2, а маса її -близько 15% маси тіла людини. Шкіра складається з епідермісу, дерми та підшкірної основи (рис. 164).

Епідерміс - поверхневий шар шкіри - складається з лускового епіте-лію. Клітини поверхневого епітелію прогресивно ороговівають і поступово злущуються, їх місце займають клітини глибокого (базального) шару і рост-кової зони епідермісу. Процес розвитку клітин епідермісу від моменту появи і до відмирання триває 28 діб (М.П. Черенко, 1998). Під епідермісом розта-шована дерма (corium), яка складається з шарів колагенових та еластичних волокон і розміщується на підшкірній основі (клітковині). Через шкіру пе-редаються всі види чутливості, відбувається регулювання температури тіла, вона захищає організм від проникнення в нього ззовні збудників інфекції (мікробів), токсичних речовин (бар'єрна функція) й ін.

Клінічні ознаки. При дії термічного чинника виникають місцеві і за-гальні порушення. Незначні опіки перебігають переважно як місцевий про-цес. При значних ураженнях шкіри в опечених настають суттєві загальні розлади в організмі, що зумовлюють розвиток опікової хвороби. Тяжкість перебігу опіків визначається площею та глибиною ураження шкіри.

Розрізняють чотири ступені опіку:

І ступінь — характеризується ура-женням лише поверхневих шарів епідермісу і проявляється пекучим болем, почервонінням та незначним набряком шкіри. Триває він 2-3 дні. Найбільш характерним прикладом опіку І ступеня є опік тіла, що виникає при неконт-рольованому прийманні сонячних ванн.

ІІ ступінь - це глибше ураження епідермісу (до базального шару) з утворенням на поверхні шкіри пухирів, наповнених прозорою, серозною ріди-ною. Вони виникають внаслідок розширення та підвищення проникності кровоносних капілярів шкіри, накопичення рідкої частини крові й відшару-вання поверхневого шару епідермісу. Пухирі виникають через декілька хви-лин після опіку, але можуть утворюватись і на наступний день. При розк-ритті пухиря на дні його видно яскраво-червоний сосочковий шар шкіри. При сприятливому перебігу опіку на 4-6 добу рідина з пухиря всмоктується, а при вторинному інфікуванні - стає гнійною.

Слід зазначити, що при неускладнених опіках І-ІІ ступенів шкіра по-вністю відновлюється без формування рубців.

ІІІ ступінь - некротична форма, яку поділяють на ПІА і ІІІБ, характе-ризується змертвінням поверхневого шару шкіри, в тому числі частково і росткової зони епідермісу (підгрупа А) зі збереженням волосяних цибулин, потових і сальних залоз. При цьому на фоні гіперемованої шкіри і пухирів утворюються ділянки поверхневого некрозу шкіри. При опіках III ступеня (підгрупа Б) виникає некроз всієї товщі шкіри. Білки клітин шкіри згортаються і утворюється щільний струп. У зв'язку з руйнуванням росткового шару шкіри загоєння в цьому випадку відбувається вторинним натягом. На місці ураження шкіри утворюється грануляційна тканина, яка заміщається сполучною тканиною з наступним утворенням рубця.

IV ступінь - некроз шкіри і розміщених під нею тканин, що виникає при тривалій дії термічного чинника, як правило, полум'я. Це найтяжча фор-ма опіку - обвуглювання, при якій уражається не тільки вся товща шкіри, а й підшкірна жирова клітковина, часто м'язи, сухожилки і навіть кістки. Ура-жені ділянки тіла набувають темного або мармурового забар-влення, щільні при пальпації, втрачаються усі види чутливості (тактильна, больова та ін.). При глибоких опіках нерідко розви-ваються гнійні процеси, внаслі-док чого розплавляються змер-твілі тканини і формуються грубі рубці, на яких з часом мо-жуть утворюватись виразки, що не загоюються.

Переважну кількість тер-мічних опіків складають по-верхневі опіки 1-Й та ІІІА сту-пеня.

Слід зазначити, що глибокі опіки ІІІ Б і IV ступенів площею до 10% вважаються обмеже-ними, тоді як опіки більшої площі називають поширеними. У дітей віком до 15 років та людей похилого віку (60 р. і більше) поверхневі опіки пло-щею понад 15% і глибокі -понад 5% - вважаються тяж-кими. Глибокі опіки площею 50% і більше вважаються не-сумісними з життям (В.В. Бігу-няк, 1999).Методи визначення площі та глибини опіку шкіри. Найпростіше можна визначити площу опіку шкіри за методом долоні (площа долоні приблизно відповідає 1-1,2% поверхні шкіри) або за правилом "дев'яток" (схема Уоллеса) (рис. 167). Площа поверхні голови і шиї становить 9% всієї поверхні тіла; верхньої кінцівки - 9% (9x2); тулуба спереду - 18% (9x2); ззаду - 18% (9x2); нижньої кінцівки - 18% (9x2) х 2. Сумарно це

становить 99% (одинадцять дев'яток); 1% із 100 припа-дає на промежину.

Точніше можна визна-чити площу опікової по-верхні за допомогою "про-зорих відбитків", запропоно-ваних Б.Н. Постніковим. Стерильний лист відмитої рентгенівської або целофа-нової плівки накладають на опікову поверхню. Межу опіку відмічають чорнилом або діамантовим зеленим. Потім плівку накладають на сантиметрову сітку і визна-чають площу в квадратних сантиметрах.

За Г.Д. Вілявіним (1956) площу опіку наносять на силует людини заввишки 17 см, вкритий міліметровою сіткою. Кожному квадрантному міліметру сітки (17000) відповідає один квадратний сантиметр опіку шкіри дорослої людини зростом 170 см.

Для визначення глибини опіку користуються механічним чи хімічним подразником. При опіках II та ІІІА ступеня чутливість зберігається, тоді як при ШБ ступені вона відсутня на подразнення голкою чи змоченою спиртом ватною кулькою. Найточніші методи визначення глибини опіку базуються на даних інфрачервоної термографії та визначенні локального кровообігу (І.С. Кулянда, 1997). При всіх умовах найбільш точна діагностика глибини ураження шкіри можлива тільки з 7-14 дня після травми.

Для зручності позначення площі і ступеня глибини опіку використову-ють таку арифметичну формулу: в чисельнику позначають площу опіку, а в знаменнику - ступінь. Наприклад, опік задньої поверхні тулуба III ступеня підгрупи Б, площа 18%, позначається так: Термічний опік задньої поверхні тулуба 18/ІІІБ.Прогнозування опіку. Для