У стаціонарі, якщо немає ознак шоку, проводять первинну хірургічну обробку опікової рани. Марлевими кульками, змоченими 0,25% розчином нашатирного спирту, 3-4% розчином борної кислоти, бензином або теплою мильною водою, відмивають від забруднення шкіру навколо опіку, після чого її обробляють 76° спиртом. Видаляють шматки одягу, сторонні тіла, некроти-зований епідерміс, який відшарувався. Великі пухирі надрізають і випуска-ють їх вміст, дрібні краще не надрізати; відкладений фібрин не видаляють, оскільки під ним відбувається епітелізація рани. Дуже забруднені ділянки опікової поверхні очищають за допомогою 3% розчину пероксиду водню. Опікова поверхня висушується стерильними серветками.

Місцеве лікування при опіках може здійснюватись двома методами:

Закритий метод лікування застосовують частіше. На опіки наклада-ють пов'язки з різними антисептичними розчинами, емульсіями, мазями, кре-мами. За допомогою цього методу можна створити кращі умови для дії лікарських препаратів та забезпечити активну поведінку потерпілого. Недо-ліками його є великі витрати перев'язувального матеріалу і болючість при проведенні перев'язок.

Ці недоліки не трапляються при відкритому методі лікування.

Відкритий метод. При цьому методі здійснюють висушування опіко-вої рани за допомогою спеціальних аеротерапевтичних установок (АТУ) з ламінарним потоком стерильного повітря, інфрачервоного або ультрафіоле-тового опромінення. Відкритий метод лікування має ряд переваг: немає необхідності частих болючих перев'язок, здійснюється економія перев'язувального матеріалу, ство-рюється можливість постійного візуального контролю за станом рани. Про-те при цьому виникає необхідність у спеціальному обладнанні, підвищується небезпека внутрішньолікарняної інфекції та ін.

Відкритий метод слід використовувати при опіках обличчя, статевих органів, промежини. Опікову рану необхідно 3-4 рази на добу змазувати маззю, яка містить антибіотики (офлокаїн, стрептолітол й ін.), обробляють аерозолями (левовінізол, олазол, лівіан, пантенол) або антисептичними розчинами.

Для очищення ран застосовують препарати, що посилюють протеолі-тичні процеси (саліцилова, бензойна кислота, трипсин, хемотрипсин та ін.). У разі глибоких опіків і утворення грануляцій краще перейти до закритого методу лікування.

При сприятливому перебізі опіки II ступеня самостійно епітелізуються протягом 7-12 днів, ІІІА ступеня - до кінця 3-4 тижня після травми.

Лікування опіків ІІІБ-IV ступенів, як правило, здійснюється хірургічним способом. Виконують ряд операцій: некректомію, автодермопластику, ампута-цію кінцівки, відновно-реконструктивні втручання. Некроктомію проводять переважно при циркулярних опіках грудної клітки і кінцівок, її здійснюють у ранні строки опіку (1-3 доба), тільки після виведення хворого з шоку. Некрек-томію (видалення змертвілих ділянок) виконують на 4-7 добу, тому що в пізні терміни виникає небезпека поширення і генералізації інфекції. Одномоментна некректомія не повинна превищувати 25-30% поверхні тіла (В.В. Бігуняк, 2000). Одним з кращих способів лікування глибоких опіків (ІІІБ-IV ступеня) є автодермопластика. Забір трансплантату (товщиною 0,2-0,4 мм) прово-дять з поверхні здорової шкіри, краще із симетричних ділянок, за допомогою дерматома. Автодермопластику проводять під місцевим або за-гальним знеболюванням. Площа донорської шкіри, взятої для автодермопластики, не повинна перевищувати 800-1500см2.

Останнім часом йде інтенсивний пошук нових замінників шкіри. З'яви-лись спроби вирощувати епітелій шкіри хворого в лабораторних умовах з подальшою трансплантацією його на рану. Ряд вчених про-понує для тимчасового зак-риття опікових ран викорис-товувати синтетичні замінни-ки шкіри (алотрансплантати) і свинячу шкіру (ксенфтран-сплантати). їх використання зменшує біль, втрату води, білків і електролітів, покращує загоєння ран, скорочує тер-міни лікування. Особливо ефективними є ліофілізовані ксенодермотрансплантати, їх з успіхом використовують у багатьох лікувальних закладах України для лікування опікових (ІІ-ІИА, Б-ГУст.), донорських, скальпованих ран і трофічних виразок.

Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру, слизові оболонки концентрованих розчинів кислот, лугів, солей деяких тяжких металів, ток-сичних газів (іприт, люізит). Глибина ураження тканин при хімічних опіках залежить від ряду умов: природи речовини, її концентрації, температури навколишнього середовища, терміну дії на тканини.

Дія деяких хімічних ре-човин викликає не тільки ураження шкіри і слизових оболонок, але й може зумов-лювати загальний токсичний вплив, як, наприклад, при опі-ках, викликаних фенолом, со-лями ртуті. При опіках фос-фором може приєднатися токсичне ураження нирок, при опіках фосфорною кис-лотою — печінки.

Клінічні ознаки. Вплив на тканини кислот, солей тяж-ких металів викликає згор-тання білків, забирає в них воду і призводить до утво-рення коагуляційного некрозу з формуванням щільного поверхневого струпа. Концентровані розчини лугів забирають в тканинах воду, зв'язуються з білка-ми і омилюють жири. Тому вони проникають у тканини глибше і призводять до їх розплавлення і глибшого ураження, порівнюючи з кислотами. Такий вид некрозу називається колікваційним, вологим. Струп, що утворюється при цьому, м'який, при видаленні його тканини кровоточать.

При розповсюджених опіках виникає небезпека розвитку інтоксикації, яка зумовлена всмоктуванням продуктів руйнування тканин. Кількість ток-сичних речовин, що всмокталися, залежить від площі опіку.

Хімічні опіки І і II ступеня відносяться до поверхневих, III-IV ступеня -до глибоких. При опіку І ступеня хворі скаржаться на біль, пекучість у рані. При огляді місця дії хімічної речовини спостерігають обмежену гіперемію з незначним набряком шкіри, який помітний при опіку лугами. Всі види шкірної чутливості збережені, больова чутливість підвищена.

При опіках II ступеня спостерігають поверхневий - сухий (при опіку кислотою) або желеподібний — мильний (при опіку лугами) струп. Він дуже тонкий, легко збирається у складку. При глибоких (III-IV ступеня) хімічних опіках струп, що утворюється, є щільним і товстим, його неможливо