Мовна культура медика.

Важко переоцінити силу слова. Важливим складником особистості кожного медика є мовна культура. Від мистецтва мовного спілкування багато в чому можуть залежати і наслідки спілкування.

Як доводить медична практика і саме життя, слово і ранить, і лікує і словом можна вбити, словом можна врятувати. Тому медик повинен володіти культурою мови: вміти підбирати мовностилістичні засоби і прийоми відповідно до умов і мети спілкування, передаючи певний психокультурний контекст. Саме це є тим стрижнем, на який нанизуються професійні знання та вміння фахівця.

Магічна сила слова може зіграти виключно важливу роль у взаєминах медика і хворого.

Слово може не тільки спричинити до функціональних змін в організмі людини, а й вбити її – в повному значенні цього вислову.

Так, важко переоцінити силу слова. Значення слова медика в лікування хворого добре розуміли в давні часи. За дві тисячі років до нашої ери однин із постулатів давньої іранської медицини проголошував: „Три знаряддя має лікар: слово, рослину і ніж”. Гіппократу приписують такий вислів: „Якщо є декілька лікарів, один з яких лікує травами, другий – ножем, а третій – словом, то найкраще звернутися до того, хто лікує словом”. Пройшли віки. Забуто багато методів, декотрі втратили своє значення, а слово в його лікувальному значенні залишилось найбільш дієвим засобом. Сила слова іноді не може зрівнятись дією навіть найефективніших засобів лікування. Чи потрібно доводити, яку повагу і довіру має пацієнт до лікаря, якщо той володіє вмінням переконувати. Звичайно, користуватися словом потрібно обережно, доброзичливо, бо в устах одного воно лікує. а в устах іншого – ранить. Необхідно знати що, кому, коли і як говорити. При цьому слід враховувати психологічні особливості хворого, його стан, діагноз, характер хвороби.

„Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу” – ці слова Сократа завжди звучать актуально.

Велике значення в мовному спілкуванні з хворими має звукова культура голосу.

Мова і голос, немов дзеркало, відображають культуру людини.

Варто пам’ятати відомий афоризм: „Якщо хворому після розмови з лікарем не полегшало, то це не лікар” (В. М. Бектерев).

Велике значення має інтонація. Медичний працівник, який говорить монотонно, байдуже, навряд чи знайде контакт із хворим та його родичами. Звукова мова медика, якщо вона емоційна і водночас спокійна. впевнена, є найкращим методом дії на хворого. У зв’язку з цим доцільно нагадати такий вислів Гегеля: „У спокійному голосі можна з упевненістю розрізнити душу людини, яка говорить, у грубості – грубість, почуття, що її характеризують”.

Під час огляду хворого чи розмови з ним медик не повинен виявляти своїх негативних емоцій. Кожен хворий прислуховується не тільки до голосу медика, а й до його відтінку, прагнучи навіть прочитати щось у очах лікаря.

Хворому потрібна дружня підтримка словом, але і ва разі необхідності, слід суворо і твердо відхилити його вимоги.

Медичні працівники повинні бут дуже обережними, і в розмовах між собою в присутності хворих. Іноді з випадково кинутого слова можна зробити хибні висновки.

Дуже легко необережним словом відібрати у хворого надію на одужання, а безнадійність ніколи не була помічницею медика. Віру в одужання слід уселяти в пацієнта – так твердить стародавня заповідь для лікарів.

Завдання на прозірці.

Основні правила спілкування.

Будьте завжди ввічливі, привітні і доброзичливі, з повагою ставтесь до співробітника.

Умійте слухати інших і ніколи не перебивайте.

Не бійтесь розпочинати розмови з незнайомими людьми, але не будьте нав’язливими.

Говоріть (пишіть) про те, що може зацікавити слухачів (читачів).

Не завдавайте людям шкоди словом. Не ображайте, не говоріть неприємного іншим, не виявляйте своєї неповаги, не вживайте грубих слів.

Намагайтесь ввічливо попросити і ввічливо відмовити, не образивши людину своєю відмовою.

Використовуйте в спілкуванні звернення і ввічливі слова (будь-ласка, вибачте, не ображайтесь, чи не змогли б Ви, на жаль, школа, так вийшло тощо), стежте за культурою мовлення.

Прослухайте текст „Чи вмієте ви слухати?”. Які висновки для себе можна зробити?

Уміння слухати не менш важливе, ніж уміння говорити. Спілкування людей є повноцінним лише тоді, коли один говорить, а другий слухає. Адже від невміння говорити чи слухати страждають обидва співрозмовники.

Невміння слухати, на жаль, притаманне багатьом людям. Воно також є свідченням низької культури. Перебиваючи того, хто говорить, ми демонструємо свою неповагу до нього (і до себе також).

Відомо, що думки випереджають слова. Той, хто слухає, прагне вгадати те, що йому скажуть. Тому співрозмовники говорять одночасно, не слухаючи один одного. Такий стиль розмови заважає отримати мову інформацію, псує стосунки між людьми, позбавляє задоволення від спілкування. Розуміючи це, слід навчитися уважно й терпляче вислуховувати співрозмовника. Уважно вислухавши людину, ви отримаєте нову інформацію, виявите повагу до неї (що в свою чергу викличе симпатію до вас), продемонструйте ввічливість і вихованість, отримаєте моральне задоволення від перемоги над власним марнослів’ям.

Спілкування в медичному колективі.

Керівник (лікар), медсестра повинен уміти вислухати підл6еглого (медсестру, хворого), дати йому поради.

Чуйність, милосердя медсестри до хворого, вимогливість лікаря до медсестри, старшої медсестри – до молодшого персоналу забезпечать ефективну роботу медичного закладу.

„Кожен лікар повинен бути майстром. Майстерність – це складова частина деонтології”, - ці відомі слова А. Ф. Білібіна мають стати основою взаємовідносин у медичному колективі.

У кожному медичному колективі потрібно створити такий морально-психологічний клімат. який би сприяв найкращому виконанню професійних обов’язків кожним медичним працівником.

Медичні працівники повинні ставитись один до одного з повагою, звертатись тільки на Ви, називати лише по імені і по-батькові незалежно від службового становища