Тропічні трепонематози. М’який шанкер. Донованоз.

План лекції.

І. Фрамбезія зустрічаєься в країнах з тропічним кліматом (екваторіальні країни, розміщені в лісових зонах, прибережних зонах морів і океанів). Поширенню захворювання сприяють погані побутово-житлові умови, сукупність населення, низький санітарно-гігієнічний рівень. Ендемічними по захворюванню є країни Карибського басейну, Латинської Америки, Центральної Африки, Південної Азії, Океанії і північної частини Австралії. За даними ВОЗ, тільки в країнах Екваторіальної Африки нараховується більше ніж 50 млн. хворих піалом (фрамбезією)

Беджель (ендемічнй сифіліс, арабський сифіліс) – це невенеричний ендермічний трепонематоз, поширений в країнах Близького Сходу (Іран, Ірак, Йорданія та ін.), степових, пустельних районах Африки (Мавританія, Сенегал, Малі) і Північній Австралії. На афрканському континенті беджель найчастіше зустрічається у кочівників.

Пінта (карате) – це виключно шкірний, ендемічний для країн Латинської Америки трепонематоз.

М’який шанкер поширений в країнах Латинської Америки, Азії, Океанії, в зоні тропічного або субтропічного клімату.

Донованоз – хронічне венеричне захворювання, зустрічається в країнах з тропічним або субтропічним кліматом, в Африці, Америці, Азії, Австралії. Спостерігаються випадки захворювання на південному сході США, в Англії, Франції, Іспанії.

ІІ. Фрамбезія (піан, явс).

Фрамбезія – найбільш поширений ендемічний трепонематоз, який проявляється ураженням шкіри, слизових оболонок і кісткової системи.

Етіологія. Збудник захворювання – Treponema pertenue (син. Treponema variabilis). Джерелом захворювання являються хворі люди, частіше діти. Зараження відбувається при безпосередньому нестатевому контакті здорових з хворими. Найбільш часто хворіють діти у віці 4 – 14 років. Можливий шлях передачі безпосередньо через речі (білизна, посуд) загального використання. В останні роки доведена роль деяких комах (мухи роду Hippelates) в перенесенні інфекції. Представляє інтерес виявлення подібного трепонематоза у мавп, що може пояснювати наявність резервуара інфекції серед тварин в ряді тропічних країн.

Клініка. Інкубаційний період сладає в середньому 3 - 4 тижні. Характерна періодичність перебігу: розвивається первинний період захворювання, який змінюється вторинним, а надалі третинним (пізні прояви).

Первинний період починаєтся з виразкового утворення – піанічного шанкера, що локалізується в 95% випадків на нижніх кінцівках. В рідкісних випадках шанкер з’являєтся на обличчі, верхніх кінцівках, зовнішніх статевих органах. Спочатку це округла папула рожевого кольору, яка на протязі 1 –2 діб ерозується, а потім звиразковується.

Піанічний шанкер, що розвинувся – це округла чи овальна виразка. Кольору червоного м’яса, неболюча при пальпації. На відміну від скорілітичного шакра в основі піанічний шанкра не визначається ущільнення. Поверхня піанічної виразки, як правило, покрита тонкою кірочкою або плівкою у вигляді цигаркового паперу, який нагадує плівку при дифтерії. На відміну від сифілітичного, піанічний шанкер може супроводжуватись свербінням. За рахунок периферичного росту шанкр поступово збільшується в розмірах, досягаючи 5 см і більше в діаметрі. Дно виразки вкривається вегетаціями і папіломитозними розростаннями, що нагадують малину. Звідси назва захворювання «фрамбезія» - від франц. Framboise – малина. Слово “яве” на Корсиці також означає дику, гірську малину. Іноді навколо первинноо афекту з’являються дрібні папули – це явище отримало назву піаномізації шанкра. Піанічний шанкер, як і сифілітичний. Супровожується рігіонарним лімфаденітом. Лімфатичні узли щільно-ластичної консистенції. Неболючі, неспаяні між собою і оточуючими тканинам, не абсцесують і не вскиваються. Через 2 - 6 місяців шанкер розрішується рубцюванням. На його місці залишається атрофічний депігментований рубець, оточений по приферії гіперпігметованим віником. В сироватці подразнення (reitz - serum) шанкра виявляють велику кількість трепонем. Первинний період не супроводжується загальною симптоматикою, іноді може підвищуватись температура тіла, розвивється астенічний стан.

Вторинний період починається після загоєння первинного афекту, в середньому через 2 – 4 місяці після початку захворювання. Вказаний темін є умовним, так як прояви вторинного періоду можуть спостерігатись при незарубцьованому периному афекті, або через декілька місяців з моменту зараження. Загальний стан хворих не порушується, в окремих випадках можливий головний біль, астенія, ревматоїдні болі в кістах, сулобах, температурна реакція.

Прояви вторинного періоду поліморфні, найбільш характерним є папіломатозні, вегетуючі висипання – піанми (фрамберіоми). Окрема піанома являє собою вегетуюче рожеве утворення м’якої консистенції, неболюча, її поверхня вкрита геморалічним ексудатом чи кірочкою. Кількість піаном може коливатись від одиничнх висипань до декількох сотень. Улюблена локалізація піаном – волосиста частина голови, шкірні сладки і зони навколо природніх отворів. Іноді піаноми групуються, уврюючи різноманітні фігури, кільця, дуги. При локалізації висипань на долонях і підошвах фомуються ділянки гіперкератозу, що нагадують псоріаз, точкову форму долонно-підошвної кератодермії, кратероподібні анозолілісті. Характерно, що між висипаннями збережена видимо не уражна шкіра. Глибокі тріщини в зонах гіперкератозу спричинюють болючість при хотьбі. Тому хворі намагаються опиратись на зовнішні поверхні стіп, що робить ходу своєрідною – “піан - раб”, “краб - яве”.

Піаноми на слизових зустрічаються рідко, відсутніть їх є дифереційню ознакою фрамберії від сифілісу чи беджеля; при останіх слизові оболонки вражаються часто. Слизові оболонки втягуються в процес вторинно в результаті ??? шкірих висипань. Частіше уражається внутрішня поверхня губ, щік, міжягодична складка, складка препуціального мішка. В піомах виявляєтся велика кількість трепонем. Піаноми можуть локалізуватися в біляногтьових просторах, викликаючи дистрофіні зміни нігтьових пластин – піанітну оніхію. Крім піаном, при фрамбузії можуть бути плямисті, частіше депігметовані, плямисто-склозні, дрібні папульоні висипання по типуфолікулярних чи гіперкертотичних пусту. Ці висипання називаються “піаніди”, вони схильні до групування, не увразковуються, нацеруються, сухі і носять пітріазиформний, псоріазиформний чи ліхноїдний характер. Можуть з’явитись вузлуваті