Етіологія. Збудник захворювання – Calymmatobacterium granulomatis, вперше описаний Донованом (1905). Це плеоморфні палички з заокругленими кінцями, овоїдної чи бобовидної форми, грамнегативні, утворюють касулу. Їх довжина 1 – 2 мкм, ширина 0,6 –0,8 мкм. В мазках із інфекційного матеріалу зафарбованих по методу Романовського – Гімзи бактерії розміщуються внутріклітинно в вакуолях гістіоцитів, макрофалів. Рідко поліморфно – дерних лейкоцитів. Культивуються в жовтковму мішку курячого ембріона або на спеціальних живильних середовищах, що містять жовток. Природа збудника донованози до кінця не вияснена, однак ряд мікробіологів вважють їх бактеріями з роду Klebsiella.

Клініка. Контагіозність при донованозі невисока, як правило, хворіють дорослі при статевих, а діти – при тривалих побутових контактах. Інкубаційний період залежить від реактивності організму, вірулентності збудника і може коливатись від декілької днів до 3-х місяців і більше. Первинні прояви захворювання виникають на місці проникнення інфекції у 90 % випадків в області стаевих органів (перш за все на головці статевого члена, крайній плоті, малих статевих губах, шийці матки), промежині, паховій бласті, заднього проходу (біля 10 – 155 % випадків). Значно рідше – на шкірі обличчя, тулба, кистей, слизових оболонках носа, рота, гортані, глотки.

Спочатку з’являються гострозапальні, щільнуваті, з дещо уплощеною поверхнею елементи у вигляді папули, пастули або папуловезикули (діаметором 1 – 4 см), які в подальшому звиразковуються. Первинні вогнища можуть бути одиничні або множинні. Краї виразок м’якої консистенції майже безболісні, дно їх яскраво-рожевого або червоного кольору, має зернисту поверхню, іноді вкрите ніжною плівкою або тонкою кірочкою. Виділення з виразок сузні, серозно-гнійні, іноді з домішками крові; характерний зловонний запах ексузату. Краї виразки дещо припідняті і нерівні. Вразкові дефекти повільно, але неухильно збільшуються по перифеії, уражаючи обширні ділянки шкіри і значно руйнуючи тканини. Загальний стан не порушується, незначно виражена і реакція регіонарних лімфатичних вузлів. При локалізації в пахових областях підшкірних гранульом і набряку прилягаючих тканин може виникнути враженння збільшених пахових лімфатичних вузлів (псевдобуонт).

В залежності від особливостей клінічного перебігу і переважаня того чи іншого симтома виділяють декілька форм доновноза: виразкову, веррукозну, квітнучу, некротичну.

Описані вісцеральні зміни при донованозі. В результаті дисемінації виникають пораження печінки, селезінки, кісток, легень. При подібному перебігу донованози можливий розвиток сепсису і навіть летальний кінець. Без відповідного лікування захворювання розвивається на протязі 2 – 4 років з тенденцією до самолікування, можливий короткочасний (декілька місяців) і тривалий (10 –20 років) перебіг.

Лікування. Традиційний препарат вибору є стрептоміцин, який вводять в добовій дозі 1,0 гр на протязі 1 – 3 тижнів. При свіжих формах добрий ефект досягається при переральному використанні тетрациклінових перпарапів, еритроміцину (по 2 –3 гр в добу напротязі 2 – 3 тижнів). Добову дозу хлорамфенікола (левоміцитін) призначають з розрахунку 50 мл на 1 кг маси тіла хворого. Лікування проводять напротязі 2-х тижнів. Успішно використовують бактрим (бісептол по 1 – 2 таблетці (в одній таблетці 80 мг триметоприма і 400 мг суфаметоксазола) 2 рази на добу. Курс лікування 10 – 14 днів. Тільця Донована зникають на протязі декількох діб після початку лікування. Порівняно швидко (10 – 20 днів відбувається рубцювання виразок).

В частини хворих через невизначений термін (від декількох місяців до 2 – 3 років) можливі рецидиви. В цих випадках рекомендується провести новий повноцінний курс лікування антибіотиками більш широкого спектру дії. При калігащних формах донованозу показані хірургічні реконструктивні, пластичні операції.

Література:

Скрипкін Ю.К. Шкірні і венеричні хвороби. – Москва: “Медицина”, 1996. Том 4.