Кератоакантома – це епітеальне доброякісне новоутворення, що характеризується швидким розвитком і чисто спонтанним регресуванням. Типовою локалізацією кератоакантоми є відкриті ділянки шкіри, особливо голова і шия, обличчя.

Клініка являє собою поодиноку, не спаяну з підлеглими тканинами округлу або овальну пухлину, завжди виступаючу над поверхнею шкіри, сірувато-рожевого кольору, щільної консистенції. Центральна частина пухлини має западіння. Заповнена щільними сірии роговими масами, які можуть виступати над поверхнею пухлини. В межах валикоподібної зони, що оточують рогові маси, шкірний рельєф зглажений. Величина цієї зони залежить від тривалості існування пухлини: в розвиваючих пухлинах вона більша. А в сфрмованих – менша. Звичайно кератоакантома має діаметр 10 – 20 мм. В розвитку кератоакантоми розрізняють періоди росту, стабілізації і регресування.

Період росту триває в середньому 3 – 4 тижні, далі починається стадія стабілізації, що продовжується 2 –3 тижні, далі наступає регресування. В цей період кератоакантома сплощується, рогові маси відторгуються, межі пухлини на окремих ділянках стають менш чіткими.

Розрізняють атипові форми кератоакантоми:

Зазвичай термін розвитку і регресування кератоакантоми складає 2 –3 місяці.

Диференціальний діагноз слід проводити з високодиференційованим плосколітинним раком шкри, звичайними бородавками, гігантським контспіозним молюском, старечою кератомою, шкірним рогом, базіліомою.

При диференціації кератоакантоми від ороговілого плоскоклітинного раку шкіри прийнято виділяти абсолютні і відносні онзаки. До клінічних ознак, характерних для кератоакантоми, відносять слідуючі: виникнення пухлини на незміненій шкірі, наявність в ній центрального рогового ратеа, відсутність звиразкування навіть при тривалому існуванні пухлини, самовільне регресування.

Звичайну бородавку можна відрізнити від кератоакантоми тим, що перша часто локалізується на китицях, пальцях, а кератоакантома – частіше на обличі. На повехні бородавки відсутній центральноий роговий кратер.

Гігантський контспіозний молюск має вигляд округлого утворення з пупковидним вдавленням в центрі, з якого при надавлюванні виділяється сироподібна маса.

Стареча кератома відрізняється від кератоакантоми дуже повільним розвитком, відсутністю епітеліального вала і рогового кратера.

На відміну від кератоакантоми базаліома не має стадійноо розвитку, спонтанно не регресує.

Лікування. Методи лікування залежить від фази розвитку пухлини кількості вогнищ, їх локалізації.

Великі солітарні пухлии, розмщені на обличчі, і пухлини, що знаходятья в фазі стабілізації більше 6 міс., доцільно видаляти. Найбільш ефективно висічення з обов’язковим гістологічним дослідженнням. Ефективним є внутрішьовогнищеве введення 5 – фторфрациліну.

Папіломатоз шкіри карципоїдний Готттрона.

Чоловіки хворіють частіше ніж жінки. Вік хворих коливається від 40 до85 років.

Характерно симетричне ріозміщення вогнищ на нижніх кінцівках, тривале існування, відсутність некрозу, метастазів. Пухлинне вогнище тістуватої консистенції різко обмежене від здорової шкіри, виступає над її рівнем на 1,0 – 1,5 см. Поверхня його покрита вегетаціям кольору сирого м’яса, форма нагадує цвітну капусту. Борозни між розростаннями заповнені жовтувато – білуватою роговою масою, що нагадує мазь. Наявне густе липке виділення з неприємним запахом. Може звиразковуватись.

Лікування проспірин (на 1 ін’кцію 50 – 100 мг внутрішньом’язеві, на ??? 2,0 – 2,5 г); антбіотики.

Місцево – примочки з розчином фурациліну, перманганату калія.

Після усунення гнійного виділення здійснюють кріодеструкцію.

ІІІ. Базально-клітинний рак (базаліома)

Захворювання виникає переважно у людей старше 50 років.

Клінічні форми.

Поверхнева форма має вигляд обмеженого враження, овальної, округлої або непрвильної форми. По периферії наявні дрібні, щільні, блискучі при боковому освітленні пухлиноподібні елементи, що зливаються між собою і утворюють припіднятий над поверхнею шкіри валикоподібний край з незначним западінням в центрі. Колір пухлин набуває темно-рожевого, коричневого, сіруватого, а при пігменних формах – синюватого, фіолетового забарвлення.

Вогнища враження можуть бути солітарними або множинними. Як варіант поверхневої форми виділяють саморубуючу, або педжетоподібну базаліому, що характеризується периферичним ростом вогнища враження, в центрі якого формується зона атрофії, а по периферії – ланцюжок дрібних, щільних, ??? подібних елементів. Такі вогнища можуть досягати значної величини (їх діамер 5 – 7 см і більше).

Пухлиноподібна форма базаліоми характеризується виникненням поодиноких елементів, діаметр якого поступово (на протязі декількох років) збільшується, досягаючи 1,5 – 2 см, він має округлк форму, блідо-рожеве або застійно-рожеве забарвленння. Поверхня такої пухлини може бути гладкою з вираженим ??? в деяких випадках центральна частина пухлини покрита сіруватими щільними лусочками. Іноді пухлиноподібне утворення значно виступає над поверхнею шкіри, розміщується на ніжці. Якщо їх декілька, вони можуть зливатись, утворюючи конгломерат.

Виразкова форма базаліоми може виникнути як первинний варіант пухлини або бути наслідком подальшого розвитку поверхневої або пухлиноподібної форми новоутворення. Характерні клінічні ознаки виразкової форми базаліоми – невеликих розмірів кратероподібне звиразкування і масивна, спаяна з підлеглими тканинами основа, яка значно біільше за саму виразку. Таку форму виразкової базаліоми виділяють під азвою “ulcus rodens”. Пухлина руйнує підлеглі тканини, росте в глибину і по пермферії (ulcus terebrans). При локалізації в області очей, вилиць пухлина може привсти до летального кінця.

При пігментній формі наявна дифузна пігментація вогнища враження.

Рідко зустрічається склеродермоподібна форма базаліоми, яка має вигляд щільної білуватої бляшки з дещо приіднятими краями. Зазвичай така форма розвивається дуже повільно.

Диференційна діагностика.

Поверхневу солітарну форму базаліоми слід диференціювати від: