Реферат

на тему:

Методи та методики морфологічного дослідження. Анатомічна, гістологічна та ембріологічна термінології

МЕТОДИ ТА МЕТОДИКИ МОРФОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У сучасній морфології використовують різні методи та методики дослідження.

Під методом розуміють систему прийомів підходу до вивчення загальних закономірностей, що існують у природі, а під методикою — сукупність способів доцільного проведення будь-якого досліду. Ці поняття взаємозв'язані, і тільки правильне розуміння і використання їх дасть змогу дослідникові виявити та вивчити закономірності об'єктивної дійсності.

Основним методом морфології є історичний, найяскравішим прикладом застосування цього методу — еволюційне вчення.

Поряд з історичним широко використовують порівняльно-анатомічний метод, який дає змогу виявити корінну подібність усіх тварин, незважаючи на різноманітність окремих їхніх представників.

Важливе, хоча й дещо менше значення, ніж перші два, мають описовий, стереоморфологічний (розроблений В. П. Воробйовим), експериментальний та деякі інші методи.

Антропометричну методику використовують для вивчення форми тіла і окремих його частин за допомогою різних вимірювань.

Методика препарування — один з найдавніших способів вивчення будови тіла за допомогою його розтину. Техніка препарування, або дисекції, значно ускладнилась і продовжує залишатись важливим способом дослідження морфологічних структур. М. І. Пирогов запропонував розпилювати заморожений труп у потрібних напрямі та площині. Цей спосіб є одним з основних при вивченні топографічної анатомії.

Методика ін'єкцій полягає в тому, що кровоносні або лімфатичні судини, а також будь-які порожнини в тілі людини заповнюють забарвленими масами, які тверднуть. Цю методику широко використовують при вивченні судинного русла та при бальзамуванні.

До способів рентгенологічного дослідження відносять рентгеноскопію (тіньове зображення на екрані) та рентгенографію (зображення органів на спеціальній плівці).

Методикою прояснення в морфології називають таку хімічну обробку органів та тканин, при якій вони стають відносно прозорими (коефіцієнт заломлення світла в препараті наближається до коефіцієнта заломлення світла в повітрі). Цей спосіб використовують для вивчення тонкої будови органів і тканин.

Способи спеціального забарвлення клітин і тканин дають змогу детально вивчити окремі елементи їх. Ці способи використовують в макро- і мікроскопічній анатомії, цитології та ембріології.

Під мікрохірургією розуміють способи оперативного впливу на живі мікроскопічні об'єкти, які використовують в експериментальній ембріології та цитології.

Спосіб експлантації, або культури тканин, дає змогу експериментувати на різних тканинах та вирішувати різноманітні питання морфології.

Крім того, в сучасних морфологічних дослідженнях застосовують радіоізотопну методику, дані біофізики та біохімії, математичний аналіз добутих результатів і багато інших.

АНАТОМІЧНА, ГІСТОЛОГІЧНА ТА ЕМБРІОЛОГІЧНА ТЕРМІНОЛОГІЇ

Термінологія — це сукупність понять певної науки, які відповідають сучасному рівню її розвитку. Обов'язковою якістю терміна є його однозначність, в разі порушення якої визначення стає незрозумілим.

Історія виникнення анатомічних, гістологічних та ембріологічних понять тісно пов'язана з історією розвитку цих наук. Оскільки протягом століть мовою науки була латинська, то різні морфологічні структури дістали латинські найменування. Поряд з латинськими термінами використовувались грецькі та деякі інші.

Перший офіційний список анатомічних термінів було затверджено Німецьким анатомічним товариством у Базелі (1895), і він став відомим як Базельська анатомічна номенклатура (BNA). Тепер у більшості країн світу (в тому числі і в СРСР) застосовують Міжнародну анатомічну номенклатуру, прийняту на IV Міжнародному федеративному конгресі анатомів у Парижі (1955), і тому її називають Паризькою (PNA). Пізніше анатомічну номенклатуру уточнювали на VII—VIII Інтернаціональних конгресах у Нью-Йорку (1960) і Вісбадені (1965), а також на IX, X, XI Всесвітніх конгресах анатомів, гістологів та ембріологів у Ленінграді (1970), Токіо (1975) та Мехіко (1980).

Уперше в історії гістології та ембріології списки відповідних офіційних міжнародних термінів були затверджені в Ленінграді (1970) та уточнені і доповнені в Токіо (1975) і Мехіко (1980).

Здавна вітчизняні вчені намагались розробити російську анатомічну номенклатуру. Так, Н. М. Максимович-Амбодик (1744—1812) створив перший російський анатомічний словник, а П. І. Карузін (1864—1939) на основі BNA опублікував «Словник анатомічних термінів».

Базельську номенклатуру переклали на українську мову та опублікували в 1925 р. Ф. О. Цешківський та О. Г. Черняхівський. Професор О. Г. Черняхівський розробив також українську ембріологічну номенклатуру і надрукував її в «Українських медичних вістях» (1926).

Латинські анатомічна, гістологічна та ембріологічна номенклатури вміщують близько 10 000 термінів, які використовують при описі різноманітних морфологічних структур. На основі їх радянські морфологи розробили російську анатомічну, гістологічну та ембріологічну номенклатури, які прийняті VIII Всесоюзним з'їздом анатомів, гістологів та ембріологів у Ташкенті (1974). Ведеться також робота щодо створення відповідних номенклатур українською мовою.

У сучасній ембріології широко користуються такими поняттями: зигота (гр. zygota — спарений) — запліднена яйцеклітина; ембріон (гр. em — в; bryo — рости) — зародок; ектодерма (гр. ektos — зовні; derma — шкіра) — зовнішній зародковий листок; мезодерма (гр. mezos — середній + derma) — середній зародковий листок; ентодерма (гр. entos — всередині + derma) — внутрішній зародковий листок та багато інших. До основних понять відносять клітину (лат. cellula, rp. cytos) і тканину (лат. textus; гр. histos).

Для зручності анатомічного дослідження тіла людини через нього проводять кілька умовних осей та* площин (рис. 1). При цьому людина перебуває у вертикальному положенні, п'ятки торкаються одна одної, а долоні обернені допереду (положення Келлікера). Горизонтальна вісь і відповідна їй площина лежать паралельно горизонту і ділять тіло на верхню і нижню частини, а фронтальна — паралельно поверхні лоба і ділить тіло на передню та задню частини. Сагітальна, або серединна, площина проходить перпендикулярно фронтальній і ділить тіло на праву та ліву половини. Крім того, використовують терміни, які вказують на розміщення органів та напрям частин тіла: передній — anterior; задній — posterior;