У праці «Пеге апаїотіса», надрукованій у Венеції в 1559 р., він під-твердив, що «кров прибуває легеневою артерією до легенів, де вона розріджує-ться, потім, поєднавшись з повітрям, вона іде до лівого шлуночка серця через легеневу вену; це явище досі ще ніким не було помічене, хоч і доступне для спостереження всім». Центром кровообігу Коломбо вважав, за Галеном, не серце, а печінку.

Одночасно з ним в Іспанії цілком самостійно описав мале коло кровообігу доктор Мігель Сервет (1509 (1511) —1553). Сервета було визнано єретиком і спалено (1553) у Швейцарії ра-зом з його працею богословського змісту.

Сервет спростував погляд Галена щодо просочуванні крові з лівої половини серця у праву через невеликі отвори, які нібито е у перетинці між передсердями, і вперше дав правильну уяву про рух крові з правого шлуночка серця до легень по гілках легене-вої артерії і від них по гілках легеневих вен у ліве передсердь. Він вважав, що в легенях відбувається видалення з крові «сажі» і насичення її «свіжим повітрям», внаслідок чого утворюється «життєвий дух», що є джерелом усіх рухів організму.

Отже на кінець XVI ст. було нагромаджено досить даних, щоб правильно описати рух крові. Везалій довів, що в післяутробному житті шлуночки серця не "сполучаються між собою, як вважали (за Галеном) протягом тисячоліть. Фабріцій описав ве-нозні клапани. Коломбо і Сервет описали мале коло кровообігу. Дальші правильні висновки зробив і перевірив в експерименті учень тієї ж Падуанської школи англієць Уїльям Гарвей, який відкрив велике коло кровообігу.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Заблудовський Павло Єфимович. “Історія медицини”, стор. 94-99.

Верхратський Сергій Авраамович. “Історія медицини”, стор. 85-88.

Українська енциклопедія ІІ том.

М.П. Мультановський “Історія медицини”.