"ляпісний олівець"; 1—3 % розчин про-тарголу (містить 7,8—8,3 % срібла); 0,2— 1 % розчин коларголу. Ними промива-ють сечовий міхур, гнійні рани та ви-разки. Для профілактики бленореї по 1 краплі 2 % розчину нітрату срібла за-капують у кон'юнктивальний мішок. У останні роки широко застосовують мазі сульфазину срібла (частіше 1 %) для

лікування опіків, ран, виразок. З інших препаратів цієї групи для лікування гнійних ран і виразок, що супроводжу-ються дерматитом, частіше застосовують ксероформ, дерматол (похідні нітрату вісмуту) та пасти й мазі цинку сульфату.

Нітрофурани. Антисептики нітрофуранової групи фурацилін (1:5000-1:2500) та фурагін (1:13 000) застосовують для лікування місцевих інфекційних процесів (гнійних ран, опіків, виразок) шляхом змочування ними перев'язного матеріалу, а також промивання ран та порожнин. Пре-парати малотоксичні і мають широкий спектр антимікробної дії.

Інші препарати нітрофуранового ряду, зокрема фурадонін, фуразолі-дон тощо, вводять ентерально при інфекціях сечових шляхів та травного каналу.

Похідні 8-оксихіноліну, зокрема хінозол, призначають у формі водних розчинів (1:1000,1:2000) та мазей (5—10 %) для лікування гнійних ран, промивання їх та аплікацій.

Водний розчин (0,5 %) етонію та 1—2 % мазі, до складу яких він вхо-дить, використовують для лікування інфекційних процесів на шкірі і сли-зових оболонках ротової порожнини та кон'юнктиви, а також опікових ран.

Детергенти. Застосовуються різні препарати (дегмін, рокал тощо) для обробки рук хірурга і операційно-го поля, а також дезінфекції інстру-ментів (рокал). В останні роки сфе-ра їх використання різко звузилась.

Сульфаніламіди. Активні щодо збудників гнійної інфекції пре-парати цієї групи, зокрема стрепто-цид, етазол, сульфацил-натрію, суль-фапіридазин-натрію, застосовують у формі лініментів, мазей, присипок та розчинів для лікування гнійних ран та запобігання нагноєнню свіжих ран, санації кон'юнктиви.

Найбільш ефективними препарата-ми цієї групи є 5 % сульфамілон (ма-феніду ацетат) та мазі, що містять сульфадіазин срібла, — фламазин (1 %) та дермазин. Сульфаніламідні препарати поділяються залежно від швидкості виведення з організму (пе-ріоду збереження в організмі у мак-симальній концентрації) на корот-коживучі, середньої тривалості дії та довготривалої і надтривалої. Засто-совують їх переважно як хіміотера-певтичні засоби. Серед них найбільш відомі: фталазол (короткочасна дія);

сульфаметаксазол та триметаприм (середньої тривалості) і особливо комбінація їх — бактрим чи бісептол (вони діють швидко і широко вико-ристовуються для лікування інфекції легень, нирок тощо); сульфадиметок-син, сульфапіридазин-натрію, суль-фален тощо (тривалої і надтривалої дії, максимальна концентрація їх збе-рігається протягом 2—10 діб), що знайшли широке застосування при інфекціях легень, кишечнику тощо.

Антибіотики. Велика група біологічних антимікробних препара-тів використовується переважно для хіміотерапії. Але деякі з них зна-ходять і топічне застосування, пере-важно в формі лініментів (1—10 %) та мазей (5—10 %); головним чином на водорозчинній основі (левоміце-тин, поліміксин, еритроміцин тощо), рідше — розчинів (мікроцид, грамі-цидин тощо) для лікування гнійних ран, опіків, виразок.

Поряд із зовнішнім застосуван-ням антибіотики використовують та-кож для інфільтрації тканин навколо ділянки запалення (антибіотикова бло-када), введення у порожнини абсцесів після відсмоктування з них гною та уражені інфекцією плевру, очеревину, суглоби, спинномозковий канал та ін.

Для лікування ран, опіків, вира-зок застосовують також деякі фер-менти (лізоцим, протеази тощо), а також фітонциди — продуценти різ-них рослин (звіробою звичайного, нагідок лікарських, евкаліпту тощо), які мають протимікробну активність. Серед них найвідоміші такі фітон-цидні препарати: 0,25 % розчин іма-ніну та новоіманіну, настоянка кален-дули, розчин хлорофіліпту (із евка-ліпту та ін.). Їх застосовують для лі-кування гнійних ран, опіків, про-мивання порожнин, полоскання рото-вої порожнини тощо.

Дезінфекція. Профілактичну дезінфекцію здійснюють систематично в місцях ймовірно присутності патогенних мікроорганізмів (громадські туалети, вокзал, школи, спортзали). Для дезінфекції використовуються фізичні та хімічні методи. До фізичних методів належить механічне усунення збудника (миття, чищення щіткою, витрушування, фільтрація), спалювання, кип’ятіння, обробка в пароповітряній камері.

Спалюванню підлягають речі, що не мають цінності. Кип’ятіння широко використовується для дезінфекції медичних інструментів та посуду.

Хімічну дезинфекцію здійснюють за допомогою різних речовин, що згубно діють на збудника. До них належать:

хлорвмісні засоби (хлорне вапно, хлорамін, гіпохлорид натрію, дезол та інші);

йод, бром та їх сполуки (наприклад, дибромантин, йодором);

похідні фенолу (мильне) – фенолова суміш;

альдегіди (формальдегід);

окисники (перекис водню, дехоксон);

луги;

спирти.

Широкого вжитку набули імпортні дезінфекційні препарати.

Найчастіше вдаються до волого методу дезінфекції з використанням дезінфекційних розчинів або аерозолів. Зануренням у дезрозчини обробляють білизну, посуд, іграшки, зрошенням – підлогу панелі, меблі, протиранням – картини, поліровані речі. У домашніх умовах можна застосовувати мийні засоби “Саніта”, “Посудомий”, “Гексахлор”, що поступають у продаж.

Перш ніж вдатись до хімічної дезінфекції, треба ознайомитись з інструкцією, звернути особливу увагу на показання до застосування засобу, спосіб його вживання та заходи безпеки.

В профілактичній дезінфекції важливе значення має санітарно-освітня робота серед населення.

Дотримання санітарно-гігієнічного режиму на харчових підприємствах, у магазинах і на ринках, епіднагляду за водопостачанням населення, очищенню населених пунктів від сміття, в боротьбі з мухами та їх виплодом.

Патогенні мікроорганізми, що потрапили в повітря. Модна знищити провітрюванням приміщення та опроміненням ультрафіолетовим промінням (квартуванням). У сонячні дні використовують прямі сонячні промені через відчинені вікна для дезінфекції кімнат і поверхні різних предметів, вивішують білизну на вулиці. Мікроби, що осіли на меблі і підлогу, знищують шляхом вологого прибирання дезінфекційними розчинами.

У медичних установах серед потенційних факторів перенесення збудників інфекційних хвороб особливої уваги потребують руки медичного персоналу. На руки медичної сестри та інших працівників можуть потрапити золотистий стафілокок, стрептокок групи А, сальмонела, вірус гепатиту А та багато інших патогенних мікроорганізмів. У зв’язку з цим, дуже важливо зрозуміти, що