Карбункул (carbunculus) — гостре гнійно-некротичне запалення розташо-ваних поруч волосяних мішечків, саль-них залоз і тканин, що оточують їх, з некрозом шкіри і підшкірної основи. Спричинюється золотистим стафіло-коком. Особливістю карбункула є те, що він швидко прогресує, процес по-ширюється вглиб, у ділянці ураження виникає численний тромбоз дрібних судин, що призводить до некрозу тка-нин. У ділянці карбункула наявний різних розмірів інфільтрат, який під-німається над поверхнею шкіри. Шкіра в цьому місці має багряно-синій колір. Через деякий час поверхня карбункула вкривається численими дрібними не-кротичними осередками, з яких виді-ляється гній. М'які тканини довкола інфільтровані, щільні, дуже болючі.

Порушується загальний стан хворого:

виражені явища інтоксикації, до 39— 40 °С піднімається температура тіла, пульс частий (100—120 за Іхв), язик сухий, обкладений. Може бути марен-ня. У крові виявляють зміни, що ха-рактерні для запального процесу.

Карбункули частіше бувають пооди-нокими. Розміри їх різні — від 5 до 10 см у діаметрі. Виникають частіше у ділянці хронічного подразнення шкіри (поперек, потилиця).

Дуже тяжкий перебіг мають карбун-кули в ділянці обличчя (мал.68), особ-ливо у хворих на цукровий діабет.

Лікують карбункули переважно хірур-гічними методами, бо загальна та місцева терапія антибіотиками, пені-цилін-новокаїнові блокади звичайно неефективні. Процес прогресує, в гли-бині відбувається гнійне розплавлення тканин, а в центрі карбункула — некроз шкіри. Через отвір, який утворився, ііиділяється некротична маса (стриж-ні). Таких хворих треба оперувати. Під загальним знеболенням проводять гли-бокий хрестоподібний розріз. Видаля-ють некротичні тканини, рану проми-вають антисептиком і тампонують.

Подальше лікування проводять за за-гальними принципами гнійної хірургії.

Флегмона (phlegmone) — розлите гнійне запалення підшкірної основи, яке має тенденцію до поширення. Флегмони можуть локалізуватися підшкірно, міжм'язово, заочеревин-но, в малому тазу. Розрізняють поверх-неві й глибокі флегмони. Залежно від локалізації вони мають специфічні на-зви: запалення навколониркової клітко-вини — паранефрит (paranephritis); на-вколопрямокишкової — парапроктит (paraproctitis); тканин середостіння — медіастиніт (mediastinitis); навколо лімфатичних вузлів — аденофлегмона (adenophlegmone).

Мікроби проникають у тканину ге-матогенним, лімфогенним шляхами та із сусіднього гнійного осередку. Часто причиною виникнення флегмони стає проникнення інфекції ззовні: травми, ін'єкції, проведені без дотримання пра-вил асептики. Флегмона має тенден-цію до поширення, причому як по го-ризонталі, так і вглиб через різні утво-ри у фасціях, якими проходять судини і нерви. Тоді поверхнева флегмона стає глибокою.

Розвиток флегмони має кілька стадій.

У перші 2 доби спостерігаються роз-ширення судин, вихід із них у клітко-вину рідкої частини крові і скупчення в ній лейкоцитів (серозна флегмона). Під впливом своєчасного лікування всі ці зміни можуть мати оборотний розвиток.

Протягом 3-ї і 4-ї діб утворюються окремі дрібні гнійні вогнища, які не зливаються між собою. Під час роз-криття тканин у цей час гною не вияв-ляють, тканини мають набряклий виг-ляд, іноді — жовто-зелений колір (гнійна флегмона). На цьому етапі розріз тканин може запобігти прогре-суванню захворювання.

Протягом 5-ї і 6-ї діб дрібні гнояч-ки, які утворилися, зливаються між собою, інфільтрують тканину, захоплюючи все нові ділянки. У разі роз-криття флегмони в цій стадії з тканин виділяється зелений рідкий гній. У ділянці запалення виникає тромбоз дрібних судин, що може призвести до некрозу тканин (некротична флегмона).

Флегмони можуть бути спричинені аеробною, анаеробною і гнильною інфекцією, а також введенням під шкіру — частіше з метою скалічення, хімічних речовин (штучна флегмона).

Розташовуватися флегмони можуть над- і субфасціально.

Діагностика поверхнево розташова-них флегмон не складна. Хворі скар-жаться на біль і припухлість у ділянці запалення, загальну слабкість, знижен-ня працездатності. В ділянці уражен-ня спостерігаються прогресуючий на-бряк, ущільнення тканин, почервонін-ня шкіри без чітких меж, місцеве підвищення температури і зниження функції. Згодом за рахунок гнійного розплавлення і некрозу тканин щільний інфільтрат розм'якшується і з'являєть-ся симптом флюктуації — утворюється гнояк.

Паралельно з місцевими змінами погіршується загальний стан хворого. Прискорюється пульс, до 38—39 °С підвищується температура тіла. З'яв-ляються головний біль,озноб, хворий втрачає апетит. У крові відбуваються зміни, що характерні для запального процесу.

Складніше діагностувати глибокі флегмони, коли не помітно змін на поверхні шкіри. У цьому разі часто до-помогає промацування в глибині тка-нин щільного болючого утворення. Поряд із високою температурою тіла і іншими ознаками запалення це допо-магає встановленню діагнозу. Темпе-ратура тіла при флегмонах звичайно має постійний характер.

Флегмони часто ускладнюються лімфангітом, лімфаденітом, тромбо-флебітом, бешихою, сепсисом. Залеж-но від клінічного перебігу розрізняють три види флегмон: обмежену, яка не має тенденції до поширення; прогре-суючу, що швидко охоплює все нові тканини, спричинюється стрептококом або анаеробними мікробами; дерев'яни-сту, причиною якої є маловірулентні мікроби. Остання перебігає хронічно з надмірним розвитком сполучної ткани-ни і незначним утворенням гною. Під час пальпації уражені тканини тверді, "дошкоподібні", неболючі.

Лікування флегмон проводять у ста-ціонарних умовах. У початкових стадіях захворювання (за наявності невеликого малоболючого інфільтрату з незначною температурною реакцією і змінами в крові) можуть бути застосовані консер-вативні методи: постільний режим, іммобілізація ураженої ділянки (кін-цівки), внутрішньом'язове застосуван-ня антибіотиків, футлярні новокаїнові блокади, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, кварц). За умови прогресування процесу не можна зволікати з опера-цією. Під загальною анестезією, одним або кількома розрізами флегмону широ-ко розкривають, розрізують всі перетин-ки, з'єднують гнійні кишені, видаля-ють некротизовані тканини. Рану пухко тампонують, дренують. Залежно від ре-акції організму проводять загальне ліку-вання різної інтенсивності.

Деякі автори після видалення всіх нежиттєздатних тканин і промивання рани вставляють у її порожнину 2— З поліхлорвінілові трубки і накладають первинні шви. У післяопераційний період рану через трубки