Після розкриття флегмони стан хво-рого поступово поліпшується, темпе-ратура тіла знижується, біль зменшуєть-ся, набряк зникає. Згодом рана очи-щується, з'являються рожеві грану-ляції, що дає можливість у низці ви-падків (якщо великі рани) накласти вторинні шви.

Абсцес (abscessus) — обмежене за-палення із скупченням гною в різних тканинах, органах, оточене піогенною капсулою. Нагромадження гною в порож-нинах організму (плевральній, жовч-ного міхура, червоподібного відростка, суглобі) називається емпіємою.

Абсцеси можуть розташовуватися в м'яких тканинах і органах. Розрізняють поверхневі і глибокі абсцеси. Поверхневі (частіше підшкірні) абсцеси діаг-ностувати не складно, хоча клінічна картина багато в чому залежить від вірулентності інфекції і реактивності організму.

Спричинюють абсцес, як і флегмо-ну, екзогенна або ендогенна інфекція. Крім цього, абсцеси можуть виникати у разі нагноєння гематоми, введення в тканини концентрованих розчинів лікарських речовин (анальгіну, магнію сульфату, кордіаміну).

Піогенна оболонка формується в процесі розвитку гнояка і складається із сполучної тканини, вистеленої із се-редини грануляційною тканиною.

Місцеві і загальні клінічні прояви у разі поверхнево розташованих абсцесів подібні до ознак флегмони: місцева припухлість, болючість, почервоніння шкіри, підвищення температури тіла, озноб, тахікардія, зміни з боку крові тощо. Під час пальпації уражена ділян-ка м'яка, наявний симптом флюкту-ації. Ознаку цю виявляють за таким ме-тодом: по боках припухлості кладуть пальці обох рук, рівномірно натискую-чи ними на неї. Після цього, утриму-ючи пальці лівої руки в попередньому положенні, правою рукою роблять не сильні поштовхоподібні рухи.

За наявності в тканині рідини (гною) ці поштовхи відчуваються паль-цями лівої руки у зв'язку з переміщен-ням рідини.

Дещо складніше діагностувати гли-боко розташовані абсцеси. В цьому разі, крім загальноклінічних ознак, болю під час глибокої пальпації, мо-жуть допомогти спеціальні додаткові методи дослідження: ренгенологічний (абсцес легень), ультразвуковий чи комп'ютерний (абсцеси печінки). Іноді у діагностиці допомагають пункції (діаг-ностика піддіафрагмального, тазового абсцесів).

Наслідки абсцесу можуть бути різни-ми. Невеликий за розмірами абсцес за умови своєчасної повноцінної терапії може розсмоктатися, більший абсцес та несвоєчасно лікований проривається на поверхню шкіри (у разі поверхневого його розташування) або в сусідні тка-

нини, порожнисті органи, порожни-ни тіла (абсцес печінки може прорвати в черевну порожнину, абсцес легень — у плевральну порожнину). В окремих випадках абсцеси інкапсулюються. Дов-кола них утворюється товста капсула, гній згущується.

Лікування абсцесу хірургічне. Під місцевою анестезією чи різними вида-ми інгаляційного і неінгаляційного нар-козу гнояки розтинають. Якщо вони поверхнево розташовані, то цю опера-цію виконати не складно. Глибокі гно-яки іноді складно розітнути через ана-томічне розташування, близькість важ-ливих органів,великих судин тощо. Для кращого відтоку гною гнояк бажано-розтинати біля його дна. Після розти-ну гнояка і евакуації гною пальцем роз'єднують перетинки, розкривають можливі гнійні кишені. Гній беруть для бактеріологічного дослідження і визна-чення чутливості мікробів до антибіо-тиків. Порожнину абсцесу промивають антисептичним розчином і дренують гумовими смужками та поліхлорвініло-вими трубками. Якщо не вдалося спо-рожнити його через основний розріз, абсцес дренують через додаткові одну-дві контрапертури. Після розтину абс-цес лікують як гнійну рану. Розтинати абсцес треба обережно, аби не пошко-дити піогенної капсули.

Гострі гнійні абсцеси слід диферен-ціювати з так званими холодними абс-цесами. Вони зустрічаються у разі ту-беркульозу кісток або суглобів. Гній, який при цьому утворюється, розплав-ляє сусідні тканини і міжфасціальни-ми щілинами спускається, нагромад-жується в розташованих нижче ділян-ках, утворюючи абсцес (наприклад, за туберкульозного ураження хребта гній може спускатися на передню поверхню стегна). Абсцеси такі носять назву на-пливних. Оскільки вони не супровод-жуються болем, місцевим і загальним підвищенням температури, гіперемією шкіри, їх називають холодними. Для них характерний тривалий, прихова-ний, хронічний перебіг. Такі гнояки не слід розтинати, бо може приєдна-тися вторинна інфекція. Їх пунктують.

У деяких випадках у разі поверхнево роз-ташованих абсцесів можна чинити так само, як при флегмоні. Після вирізу-вання абсцесу разом із капсулою і всіма зміненими тканинами його дренують поліхлорвініловими трубками і накла-дають первинні шви. Це прискорює загоювання рани.

Гідраденіт — гнійне запалення апокринових потових залоз, які розміщуються тільки в пахвових, пахових і аногенітальних ділян-ках. Діти і старі люди на гідраденіт не хворіють, тому що ці залози в них не функціонують. Спочатку в клієнта з'являється відчут-тя незручності у ділянці враження: невиражена сверблячка, поко-лювання. У цей період у товщі шкіри можна намацати злегка болісний вузол завбільшки з горошину. Надалі вузол збільшуєть-ся, болючість наростає, поверхня шкіри над вузлом стає синюш-но-багровою, на поверхні утворюються випинання у вигляді со-сочків («суче вим'я»). При прориві вузлів утворюються один чи декілька свищових ходів. Після загоювання на місці ураження за-лишаються втягнені рубці.

Хворих на фурункульоз, карбункульоз і гідраденіт лікують в умовах хірургічного кабінету чи хірургічного стаціонару.

Стрептодермії.

Імпетиго частіше виникає на відкритих ділянках тіла, особли-во на обличчі (рис. 2.18). Хворіють діти і молоді жінки з ніжною шкірою. Хвороба відрізняється високою контагіозністю, особливо в умовах дитячого колективу. Проявляється висипаннями повер-хневих пухирців на тлі почервонілої шкіри. Пухирці до кількох міліметрів у діаметрі з тонким в'ялим покриттям і рідким вміс-том солом'яно-жовтого кольору (фліктена). Зсихаючись, вміст фліктени утворює крихку кірку. Фліктени мають тенденцію до пе-риферичного зростання, можуть зливатися й утворювати вогнища вигадливих обрисів. Після виду-жування на місці ураження шкіри залишається нестійка гіперпіг-ментація.

Заїда — стрептококове Імпетиго в кутиках рота: шкіра кути-ків рота набрякла, червоного кольору, у глибині складки видно щілиноподібну ерозію з «віночком» відшарованого епітелію. На поверхні ерозії формується кірочка, яка легко розривається при русі губ. Захворювання контагіозне.

Поверхневий панарицій — навколонігтьова фліктена. Шкіра навколонігтьового валика спочатку червоніє, стає набряклою й болісною. На ній утворюється пухир із прозорим, пізніше мутним вмістом. Панарицій може охоплювати ніготь