він зміг додуматися до цього, але|та| натяк міститься|утримується| в тому методі, який він використовував раніше, коли доводилося мати справу|річ| з|із| епідемічними захворюваннями — Ганеман групував пацієнтів разом для здобуття|отримання| повнішої|цілковитої| картини якийсь одній хворобі, що приголомшує|вражає| все населення. Пам'ятаєте, у той час йому вже було відомо, що епідемічні захворювання, що виникають сезонно, приголомшують|вражають| сотні і тисячі людей, всі вони в цей час страждають від однієї і тієї ж хвороби і майже всі потребують одних і тих же ліків. Ганеман застосував цю ідею до вивчення хронічних хвороб. Він групував пацієнтів разом, поступово створюючи повну|цілковиту| картину того, що він назвав|накликав| псорой|. Бачите схожість з|із| підходом до аналізу епідемічних захворювань? В протилежність індивідуальному підбору препарату кожному пацієнтові на підставі його власної, відмінної від інших патології, Ганеман скористався моделлю лікування епідемій, коли всім людям дається один препарат.
В результаті цих міркувань народилася цікава думка, що псора, як і епідемії, лікується обмеженою кількістю препаратів, відповідних цьому достатку. Псора відрізнялася від епідемічних захворювань лише тим, що існувала довгий час. Вона не приходила і вирушала, як епідемії, а постійно розвивалася, еволюціонуючи протягом сотень років. Можна сказати, що за часів Ганемана вона була эндемична для людської популяції. Таким чином, на відміну від епідемічного захворювання, для лікування псоры існувало більш за одні ліки. Проте, кількість препаратів, подібних до хвороби в цілому, була обмежена. Спочатку список препаратів, подібних до цілої хвороби, був дуже малий.
Ганеман пише своєму колезі Штапфу: "Тепер Ви знайомі з цими коштовними ліками, маєте їх в своєму розпорядженні і можете застосовувати їх принаймні емпірично, оскільки знаєте навіть дози, в яких слід їх давати. Тому дійте розумно і робіть все можливе за допомогою ваших антипсорических препаратів. Навіть після того, як я відкрив їх для себе, спочатку я не знав, як вони діятимуть. Ви, використовуючи їх на практиці, можете провести відмінні спостереження за особливостями їх дії і зібрати про них безліч інформації, а також добитися великої кількості прекрасних результатів, оскільки Вам доводиться вибирати всього лише з шести-восьми препаратів, а не зі всієї Materia medica".
Ганеман прийшов до висновку: причина колишніх невдач була в тому, що хронічні хвороби лікували як абсолютно звичайні, рядові випадки, використовуючи препарати, найбільш подібні до виявлених у пацієнта симптомів. Але це не спрацьовувало, бо препарат має бути подібним до всього хронічного миазму, а не його окремого фрагмента, спостережуваного у конкретного пацієнта. Розробляючи цю теорію, Ганеман поступово розширював список ліків, подібних до миазму в цілому. Їх він назвав антипсорическими препаратами. Його книга "Хронічні хвороби", що описує цю теорію, в основному є Materia Medica цих самих препаратів.
Проблемна теорія хронічних міазмів
Отже, ми бачимо, що нова теорія значно змінила|зраджувала| шлях|дорогу|, по якому до того часу йшла гомеопатія. У лікуванні гострих достатків|станів| для підбору необхідних ліків використовувалася сукупність спостережуваних у пацієнта симптомів. Тепер же виникла інша ідея — у пацієнта з|із| хронічним захворювання були можливі лише|тільки| три хвороби, для лікування кожною з яких потрібне специфічна група препаратів.
Спочатку Ганеман поділився своїм відкриттям|відчиняти| з|із| найближчими колегами. Він хотів донести до них ідею, від якої можна було відштовхуватися в лікуванні хронічних випадків. Зрозуміло, він планував|планерував| обнародувати свої дослідження і зробити їх відомим широкій публіці, але|та| це зайняло|позичало| б багато часу — на початку 19-го століття видання книги могло затягнутися надовго. Тому спершу|для початку| Ганеман звернувся|поводився| до двох своїм колегам, розраховуючи, що вони з радістю приймуть нову теорію і, розвиваючи її, допоможуть йому набрати досвід|дослід|.
Наприклад, в листі Штапфу Ганеман пише: "Я вдячний тому, що тобі немає потреби розглядувати хронічні хвороби як парадокси або нез'ясовні феномени, природа яких прихована в непрохідному мороці. Тепер в твоєму розпорядженні вирішення загадки, чому ні Nux, ні Pulsatilla, ні Ignatia, ні інші подібні препарати, не будуть корисними, не дивлячись на вірне дотримання гомеопатичних принципов".
Він закликав|призивав| своїх колег застосовувати новий метод, що дає їм перевагу перед рештою лікарок|лікарів|.
"Ти і Гросс — єдині, кого я посвячую в своє відкриття. Лише подумай, яка стартова перевага є у тебе перед рештою всіх лікарок в світі. Пройде щонайменше рік, перш ніж до останніх потрапить моя книга; потім їм знадобиться більше напівроку, щоб оправитися від страху і подиву перед цією жахливою, нечуваною досі ідеєю, і, можливо, ще полгода піде на те, щоб повірити в неї, забезпечити себе цими препаратам і почати застосовувати їх належним чином, до того часу, поки вони не приготують їх самих... Потім, сумнівно, що вони погодяться з крихтою доз і зможуть вичікувати багато часу, який слід дати лікам, щоб воно почало діяти. Таким чином, пройде три роки із справжнього моменту, перш ніж вони зможуть застосовувати їх з пользой".
Чому Ганеману довелося так активно спонукати Штапфа до дії? Здавалося б, той з энтузизмом повинен був віднестися до нового методу. Але річ у тому, що і Штапф, і Гросс опинилися не готові прийняти його. От як описана їх реакція в книзі Хендлі
"Коли в 1827 р. Ганеман вперше запропонував на обговорення теорію миазматической природи хронічних хвороб своїм найближчим колегам д-рам Штапфу і Гроссу, після того, як поодинці працював над нею протягом 12 років. вони жахнулися, опасаючись, що ця дика ідея посилить зневажливе відношення до гомеопатії, вже і без того висміяною унаслідок