Саме щодо методу підбору препарату в записах історій хвороби виявляються деякі найважливіші невідповідності між наявною інформацією про ганемановских призначення і реальними фактами. Що б Ганеман не думав і не писав на початку свого життя, абсолютно очевидно, що в своїй пізній практиці він почав призначати препарат по миазму. Він явно прагнув спочатку вилікувати псорный миазм, а вже потім починати інше лікування більш індивідуальних симптомов".11

Яке ж тоді відводилося місце іншим препаратам, тим, які не були придатні для лікування міазмів? Ганеман пише, що їх слід застосовувати або коли хронічний процес став гострим, "розгорівся|розгорявся|", або як тимчасова міра при виникненні скрути|утруднення| або при втручанні в процес травми або горя.

По словах Хендлі, "не дивлячись на те, що теоретично Ганеман підтримував Sulphur як першого призначення в кожному випадку, були і ситуації, коли він починав лікування не з антипсорических препаратів. Коли пацієнт приходив на первинний прийом в гострому періоді хвороби, спочатку Ганеман зазвичай прописував препарат для гострого состояния".12

"Наприклад, коли пан Барре, майстер по виготовленню парасольок, вперше звернувся наступного дня після сильного нападу епілепсії, все ще страждаючи від слабкіших нападів судом, Ганеман лікував його Valeriana кожні дві години протягом двох днів під час гострих нападів, потім Cuprum кожні дві години. Коли ці прояви утихли, він почав лікувати лежачу в основі хворобу Sulphur, потім іншими препаратами у відповідь на симптоматичну картину, що розвивається, і у результаті знову Sulphur протягом декількох тижнів. Ганеман добився успіху, повністю усунувши проблему.".

"Коли пані Пиці поводилася з скаргами на болі в області серця, що колють, і постійне серцебиття, Ганеман призначив прийом Causticum кожну годину, потім Pulsatilla і Valeriana, і перейшов до Sulphur лише коли достаток пацієнтки трохи покращав. Коли пан Дюпар прийшов на прийом в самому розпалі гонорейних виділень, Ганеман негайно дав йому Cannabis. І лише коли гострі симптоми утихли, він почав лікувати хворобу, лежачу в основі, за допомогою Sulphur. Коли пан Возен де Гартемп на консультації похмуро розповідав про роздратування, що викликається домочадцями, про вічну тривогу, меланхолію, незадоволеності собою і думках про самогубство, Ганеман тут же дав йому Staphysagria і, коли вона не допомогла, швидко перейшов до Aurum".

Цей короткий огляд допомагає зрозуміти, як Ганеман застосовував гомеопатію в свої пізні роки. Ще буде цікавим додати|добавляти|, чого він не робив|чинив|. Він не виписував препарат на підставі здорових характерних особливостей пацієнта, його симпатій і антипатій, переваг|преференцій| і так далі Ці прояви|вияви| біс особи|особистості| Ганеман залишав осторонь|збоку|, віддаючи перевагу над ними симптомам хвороби.

"Переважно він призначав препарат на підставі патологічних симптомів, і фізична патологія пацієнта повністю бралася в розрахунок, а не розцінювалася як второстепенная".

Ганеман не надавав особливого значення психологічним симптомам. "Хоча в "Органоне" він красномовно писав про важливість таких симптомів, він також чітко констатував: це тому, що вони, як правило, були характернішими, ніж інші симптоми, а не бо вони були саме психологическими".

"У ранньому періоді розвитку гомеопатії, за часів Ганемана і відразу після його, інтерпретація Materia medica в основному була зосереджена на фізичній патології і клінічних деталях, що ілюструють роботи Яру, Беннінгхаузена, Аллена, Герінга, Фаррінгтона і Беріке".

"Було б неправдою сказати, що при призначенні ліків Ганеман ніколи на грунтувався на "ментальних" симптомах. Насправді поважно усвідомити, що він поступав так, лише якщо ці симптоми були одночасно і патологічними, і вкрай характерними і для пацієнта, і для лекарства".

"Ганеман не призначав ліків "по суті|єству|". Він призначав препарати лише|тільки| на підставі "хворобливих|болючих|" симптомів, патологічних симптомів, або тих, які укладаючись|вкладатися| в поняття здоров'я, були небажаними, наприклад "сльозотеча при прогулянці на вітрі" або "пристрасне|палке| бажання є деревне вугілля".

"Проте він не призначав, грунтуючись виключно на специфічних або патологічних симптомах; він не належав до лікарок, яких принизливо називають "симптоматичними гомеопатами". Ганеман підбирав ліки, грунтуючись на ментальних, фізичних, спільних або приватних симптомах в їх широкому різноманітті, але лише коли вони були дуже вираженими" (курсив мій — Р.П).

"Симптоми типа|типу| суіциїдальних| бажань, стільця з|із| кров'ю, маткових кровотеч і паралічу окремих частин|часток| тіла могли використовуватися як що направляють|скеровують|, вказуючі|показуючі| на ліки. Спільним|загальним| в них було те, що вони в тому або іншому ступені|мірі| характеризували пацієнта, будучи|з'являтися| основною частиною|часткою| картини хвороби пацієнта або особливими, індивідуальними його рисами|межами|. І те, що вони якоюсь мірою були характерними для визначеного ліки".

"Ганеман призначав препарат за принципом гештальт а, передбачаючи, що симптоми, що виходять на передній план, мають на увазі хворобу в цілому — якщо він бачить хобот, то тварина є слоном, а не тигром".18

Якщо узагальнити способи, якими Ганеман призначав препарат останніми роками життя, можна сказати, що його ліки перш за все|передусім| були направлені|спрямовані| проти|супроти| міазму|, лежачого в основі захворювання, і що він робив|чинив| призначення по міазму| на підставі симптомів, обумовлених хворобою, виділяючи характерні ментальні симптоми і фізичний достаток|стан| пацієнта, але|та| не віддаючи перевагу одному над іншим.