КУРСОВА РОБОТА

Застосування примусових заходів медичного характеру

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Поняття примусових заходів медичного характеру

РОЗДІЛ 2. Особи до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру

РОЗДІЛ 3. Види примусових заходів медичного характеру

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У процесі розбудови України як правової держави була здійснена реформа кримінального законодавства, яка знайшла своє втілення у Кримінальному кодексі України, прийнятому Верховною Радою України 5 квітня 2001 року і чинного з 1 вересня того ж року. У цьому кодексі втілені гуманітарні та демократичні принципи, закладені в нормах Конституції України 1996 року, загальновизнані норми і принципи міжнародного права, концепція прав людини та досягнення сучасної вітчизняної і зарубіжної науки кримінального права.

Головним у новому Кримінальному кодексі (КК) України є охорона невід'ємних особистих благ, прав і свобод людини, власності, екологічної безпеки, демократичного розвитку української державності і громадянського суспільства.

Норми кримінального права мають свою специфіку, властиву лише їм. Вони за своїм призначенням покликані охороняти особисті блага людини, матеріальні, духовні та інтелектуальні цінності, спокій у суспільстві, довкілля та національну (державну) безпеку від злочинних посягань.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлює той факт, що встановлення питання суб'єкта злочину займає одне з центральних місць у кримінальному праві. Для його вирішення необхідно встановити осудність особи, тобто можливість притягнення її до кримінальної відповідальності. Якщо особа визнається неосудною, то, відповідно немає і суб'єкта злочину. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру.

Питання про суб'єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає і з назви розділу IV Загальної. частини КК: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)». Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку.

Метою курсової роботи стало вивчення питань - поняття примусових заходів медичного характеру, особи до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, видів примусових заходів медичного характеру.

Для досягнення мети використовувалася нормативно-правова база: Конституція України, Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси, а також наукова література. Зокрема, серед джерел, звернення до яких робилося найчастіше, можна відзначити праці таких авторів: Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. "Кримінальне право України: Загальна частина", Матишевського П.С. "Кримінальне право України. Загальна частина". Ігнатова А.І., Костарьова Т.А. "Уголовное право", Шакуна В.І. "Кримінальне право" та ряд інших.

Дана робота складається з п'яти розділів: розділу 1 "Поняття примусових заходів медичного характеру", розділу 2 "Особи до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру", розділ 3 "Види примусових заходів медичного характеру".

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ЇХ ВИДИ

Найважливішими засобами боротьби зі злочинністю є кримінально-правові засоби, їх виникнення і розвиток пов'язані з реакцією суспільства і держави на злочини, тобто правопорушення, які держава визнає небезпечними. Реакцією держави щодо особи, яка вчинила злочин, є покарання. Іншого реагування людство поки що не знайшло. Але щоб застосовувати передбачене кримінальним законом покарання за вчинені діяння, необхідно встановити: в чому полягає це діяння, хто його вчинив, яким чином, з якою формою вини, які наслідки настали та багато інших обставин. Щоб їх з'ясувати та застоювати норми КК, державі необхідно мати відповідні установи кримінального переслідування та суду, а також передбачити в законі, хто, коли, де і з допомогою яких засобів має право і зобов'язаний виконувати певні дії. спрямовані на досягнення зазначених цілей. Реалізацію цих завдань та застосування норм кримінального права забезпечує кримінально-процесуальне право і кримінальний процес, що спираються на норми кримінального права.

Кримінально-процесуальне законодавство надає органам дізнання, досудового слідства, прокуророві та суду такі владні повноваження, реалізація яких завжди тією чи іншою мірою обмежує або ущемляє найбільш значимі конституційні права і свободи людини, яка потрапляє у сферу його діяльності. Найменші відступи від демократичних чи гуманістичних засад як при законодавчому регулюванні кримінального процесу, так і під час правозастосовчої діяльності призводять до істотного ущемлення прав людини та заподіяння шкоди авторитету держави.

Не випадково основоположні принципи кримінального процесу продекларовано у ряді міжнародних документів про захист прав людини і громадянина1 Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві. — К., 2001. - С.3.. В статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, що їх встановлено законом Молдован В.В., Молдован А.В. Порівняльне кримінально-процесуальне право. — К., 1999. — С. 259.. Тому провадження щодо осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, повинно відповідати вимогам сьогоднішнього часу щодо захисту прав і свобод людини і громадянина України.

Близько 170 років тому в західноєвропейській юридичній і психіатричній науці виникла проблема щодо альтернативи «осудний-неосудний». З'ясувалося, що є велика група осіб, які є осудними щодо вчиненого злочину, однак страждають на психічні аномалії, що певним чином впливають на їхню поведінку.

На цій підставі виникло дискусійне питання про так звану обмежену, зменшену, відносну, спеціальну, пограничну або часткову осудність, яке і на сьогодні остаточно не вирішено, навіть з прийняттям нового Кримінального кодексу України, нові норми якого визначають поняття