В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.

Якщо особа, щодня якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислухує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.

Заслухавши думку прокурора і захисника суд виходить у нарадну кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:

чи мало місце суспільно-небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;

чи вчинено це діяння особо, щодо якої розглядається справа;

чи вчинила особа зазначене учення в стані неосудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на душевну хворобу, яки виключає застосування покарання;

чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.

Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності або після вчинення злочину захворіла на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання. Суд, коли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя – постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру з зазначенням яких саме.

РОЗДІЛ 2. ОСОБИ ДО ЯКИХ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО

ХАРАКТЕРУ

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:*

які вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння;*

які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;*

які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Згідно зі ст. 93 примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили:*

суспільне небезпечне діяння у стані неосудності. Такі особи не підлягають кримінальній відповідальності (ч. 2 ст. 19);*

злочин у стані обмеженої осудності. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності (ст. 20); *

злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку. Ці особи не підлягають покаранню, до них за призначенням суду можуть застосовуватися примусові за ходи медичного характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню (ч. 3 ст. 19);*

злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання. Вони можуть бути звільнені від подальшого відбування покарання і суд має право застосувати до них примусові заходи медичного характеру чи передати на піклування органів охорони здоров'я (п. З ст. 93). У разі припинення примусових заходів медичного характеру такі особи можуть підлягати по дальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95).

Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну, відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона:

1) є фізичною особою, тобто людиною;

2) є осудною;

3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил виробництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальній відповідальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи. Це передбачено багатьма статтями КК, зокрема статтями 172, 223. 271 та ін.

Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнання останніх суб'єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципам кримінального права — особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи цивільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафних санкцій, заборона їхньої діяльності тощо)1 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001. - С. 67-76.

.

Пропозиції, які зустрічалися в юридичній літературі, стосовно передбачення в новому КК кримінальної відповідальності юридичних осіб, не дістали підтримки законодавця.

Суб'єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.

Як зазначено в ч. 1 ст. 18, обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є осудність особи. У частині 1 ст. 19 вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Отже, згідно з ч. 1 ст. 19 осудність — це психічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність — юридична передумова, вини і кримінальної відповідальності, обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Лини психічно здорова людина свідомо обирає варіанти поведінки, здатна розуміти те. що чинить, і тому може бути відповідальною за свої суспільне небезпечні діяння. Здатність керувати своїми діями свідчить про можливість ставити перед собою певні завдання, мету і. відповідно, розв'язувати їх і досягати бажаного результату, проявляти свою волю у цьому напрямі чи навпаки, утримуватися від необдуманих вчинків і спокус.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільне небезпечного діяння, обстановки, часу і