справі обґрунтованого висновку судово-психіатричної експертизи про характер і тяжкість захворювання та заходи, які потрібно застосувати до хворої особи. Експерт не має права давати висновок з юридичних питань: про осудність, неосудність і обмежену осудність, винність, суспільну небезпечність особи, застосування до неї примусових заходів медичного характеру, визначення виду психіатричного закладу, а також про передачу особи на піклування родичам чи опікунам з обов'язковим лікарським наглядом за нею. Вирішення цих питань належить до компетенції суду.
Суд визначає лише вид примусового заходу, але не строки. Його тривалість і підстави для припинення залежать від психічного стану хворого, особливостей перебігу захворювання. Примусові за ходи медичного характеру тривають доти, доки хворий не перестане бути небезпечним для оточуючих.
Оскільки примусові заходи медичного характеру обмежують свободу особи, її тримання у психіатричному закладі за рішенням органів попереднього розслідування чи суду за своїм характером і значенням прирівнюється законом до тримання під вартою і зараховується до строку покарання день за день.
ВИСНОВКИ
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь.
Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням суду психіатричної допомоги примусовому порядку особі, яка вчинила суспільно небезпечну дію (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь. Ці заходи не є кримінальним по каранням.
Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.
Застосування до неосудної (обмежено осудної) особи примусових заходів медичного характеру є можливим лише за умови, якщо: 1) доведено вчинення нею суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину; 2) за своїм психічним станом особа являє небезпеку для суспільства.
Примусові заходи медичного характеру є одним із видів психіатричної допомоги громадянам, які страждають на психічні розлади. Крім зазначених у ст. 92, іншими видами такої допомоги є: психіатричний огляд, добровільна госпіталізація особи до психіатричного закладу, поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання, переведення особи із цього закладу до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів.
Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших видів психіатричної допомоги полягає у тому, що лише перші застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв'язку із вчиненням ними суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Нормативно-правові акти
Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України від 5 квітня 2001 року.
Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року.
Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960року.
Закон України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000р.
Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р.
Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. № 2 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. № 3. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 рр.) -Сімферополь: Таврія, 1993.
Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 р. № 8 із змінами. Внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12.// Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 рр.). - Сімферополь: Таврія, 1993.
Монографічна, наукова та інша література
Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних. — М.: Высшая школа МВД СССР, 1970.
Богомятков Ю.С. Уголовно-правовая невменяемость: критерии и признаки // Советское государство и право. - 1989. - № 4. - С. 103-108.
Иванов Н. Пограничная вменяемость в уголовном праве // Советская юстиция. - 1991.-№ 4. - С.12-13.
Игнатов А.Й., Костарева Т.А. Уголовное право. Общая часть: Курс лекций. — М., 1996.
Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. - К., 1999.
Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. -К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. - К.: Атіка, 2001.
Кримінальне право України. Загал. Частина / Г. В. Андрусів, П.П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. К.: Юрінком Інтер, 1997.
Кримінальне право України: Загальна частина / М. І. Бажанов. Ю.В. Баулін. В.І. Борисов та ін.; За ред, професорів М. І. Бажанова. В.В. Сташиса. Б.Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право, 2001.
Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. (Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. та інші). Відпов. редактор Шакун В.І. - К.: НАВСУ —Правові джерела, 1999.
Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. - М., 1977.
День В.В. До питання, пов'язаного з осудністю // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 1988. —№ 2. — С. 129.
Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві. — К.,2001.
Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина. — К.: А.С.К.,