зміни в горбистості великогомілкової кістки поєднуються із змінами в хребті, характерними для остеохондропатій. Ці клінічні спостереження лише підтверджують дизонтогенетичну природу цих двох процесів. Захворювання виникає без видимих причин або, частіше, після травми і підвищеного фізичного навантаження. Клінічна картина досить проста. Над горбистістю великогомілкової кістки з'являється припухлість, набряклість, потовщення і вибухання хряща, болючість при пальпації, а також при опорі на колінний суглоб, у момент згинання і винесення кінцівки наперед. У оцінці рентгенологічних ознак хвороби Шлаттера необхідно враховувати велике число варіантів нормальної осифікації апофіза великогомілкової кістки, різний її характер справа і зліва [Рейнберг З. А., 1964; Радулеську А., 1967]. Тому діагностику засновують на даних клініки (біль, припухлість) і невідповідності між значним вибуханням хряща горбистості і меншою її величиною на рентгенограмі. Процес протікає сприятливо і закінчується відновленням структури апофіза; функція колінного суглоба при цьому не страждає. Захворювання слід диференціювати з інфрапателлярним бурситом, остеомієлітом, хрящовою пухлиною. Лікування полягає у виключенні перевантажень; показані фізіотерапевтичні процедури. Деякі автори вдаються до хірургічного лікування, яке у дітей слід вважати неприпустимим у зв'язку з небезпекою пошкодження і раннього синостоза апофізарної паросткової зони, внаслідок чого може розвинутися рекурвація у колінному суглобі [46].
За даними В.І. Овваді, В. Фрейка, остеохондропатія великогомілкової кістки виявляється у 10-20% підлітків, що займаються спортом. Часто порушення формування колінних суглобів поєднується з загальним недорозвитком дитини, про що свідчить те, що у недоношених дітей вроджена дисплазія розвивається в 10 разів частіше, ніж у доношених. Співвідношення дівчат і хлопчиків з ОВК у віці до 1 року складає 3,1:1[25].
Схильність до остеохондропатій в цілому, за даними Я.Б. Куценка, Е.Ф. Лордкіпанідзе, О.П. Меженіної успадковується в основному за полігенним типом, а утворення вродженого вивиху стегна залежить від багатьох ендогенних та екзогенних факторів. Під час обстеження мають значення наявність у родичів не тільки остеохондропатії, але й інших захворювань колінного суглоба, виникнення яких часто пов'язане з його недорозвитком (хвороба Пертеса, coxa vara, coax valga, остеоартрит і ін.), а також наявність "сімейного" розслаблення капсули суглобів [17].
З питання про причини розвитку остеохондропатії великогомілкової кістки існує концепція про "відносну незрілість тканин і диспропорцію дозрівання", які можуть бути причиною розвитку патологічних станів. Поняття "дисплазія" охоплює всі можливі випадки неправильного росту і розвитку суглобів [15].
В якості етіологічних факторів, які призводять до відхилень в нормальному розвитку епіфізу великогомілкової кістки і оточуючих тканин, називають ваду їх первинної закладки, затримку розвитку колінного суглоба під час внутрішньоутробного життя плоду. Це підтверджується спостереженнями порушень метаболізму, гіпоксії, тиреотоксикозу, з гормональної недостатності у жінок [22].
Механічна теорія виникнення остеохондропатії пояснює розвиток цієї патології гострим чи хронічним перевантаженням або просто як результат травми. Для перетворення хряща в кістку як в дитинстві, так і в підлітковий період необхідний взаємний тиск суглобних кінців. Будь - який фактор, що зменшує його, викликає порушення осі фіксації, заважає нормальному розвитку колінних суглобів і призводить до остеохондропатії, особливо при наявності неадекватних для суглоба навантажень [49].
Великий вплив мають механічні фактори і на розвиток колінного суглоба в період інтенсивного росту.
В розвитку остеохондропатії важливу роль відіграє розслаблення капсули і зв'язок колінного суглоба. Основною структурою, яка забезпечує стабільність колінного суглоба у дітей, є сумково - зв'язковий апарат. При його слабкості, у тому числі обумовленій конституційно, схильність до розвитку остеохондропатії і артропатій більш виражена [5].
Разом з теорією сумково - зв'язкової релаксації існує також гормональна теорія. Згідно цієї теорії, причиною розвитку остеохондропатії є слабкість капсули колінного суглоба. При гіпофункції щитовидної залози порушується розвиток сполучної тканини, спостерігається енходральне окостеніння, при сповільненому розвитку колінного суглоба можуть виникати дисплазія та артропатії колінних суглобів [21].
Для правильної оцінки результатів клінічного обстеження огляд дитини необхідно проводити за спеціальною методикою [56]:
Загальний ортопедичний огляд.
Порушення постави, загальні деформації в трьох взаємо перпендикулярних площинах.
Таз і нижні кінцівки в трьох взаємо перпендикулярних площинах.
Регіон колінних суглобів в трьох взаємо перпендикулярних площинах стоячи, сидячи, лежачи.
Пальпація та перкусія.
Хода.
Найбільш частими симптомами остеохондропатії великогомілкової кістки є:
Наявність більш чи менш вираженої гіперплазії бугристості великогомілкової кістки.
Болючість при пальпації тієї ж ділянки.
Асиметрія контурів колінних суглобів.
Незначне обмеження рухів або навпаки легка гіпермобільність.
Зовнішня ротація нижньої кінцівки.
Ці симптоми треба шукати і знаходити, так як вони не завжди достатньо ясно визначаються і для їх розпізнавання потрібні певні навички в обстеженні дитини[10].
Всі перелічені симптоми можуть спостерігатись разом або може мати місце частина симптомів, в останньому випадку краще запідозрити остеохондропатію великогомілкової кістки і призначити рентгенографічний метод обстеження [10].
Діагностика:
Рентгенологічному методу дослідження належить значна роль в діагностиці остеохондропатії великогомілкової кістки у дітей [8].
1.2 Консервативне лікування остеохондропатії великогомілкової кістки:
Лікування ОВК найбільш наочно ілюструє необхідність дотримання всіх принципів дитячої ортопедії: діагностувати захворювання потрібно з перших проявів, розпочати лікування необхідно із моменту виявлення цього порушення. Консервативне лікування передує можливому оперативному лікуванню, після закінчення лікування необхідна профілактика рецидивів [10]. З кожним місяцем життя дитини ускладнюються методи лікування захворювання і погіршується функціональний результат запізнілої терапії [55]. Консервативне лікування ОВК бажано почати в стаціонарі. Після рентгенологічного дослідження вирішується питання про метод лікування остеохондропатії. Необхідно проводити енергійну протирахітну терапію: цикли вітамінотерапії, збагачення організму дитини чи підлітка мікроелементами, солями - призначення глюконату кальцію, ультрафіолетове опромінення. Система заходів з профілактики рахіту у дітей повинна входити як обов'язкова частина етапного лікування дисплазій великогомілкової кістки.
Профілактика дисплазій великогомілкової кістки:
Лікарський контроль, адекватне навантаження при зайняттях фізкультурою та спортом, диспансерний нагляд за дітьми