Аналіз результатів клінічних та інструментальних методів обстеження хворих остеохондропатії, проведених до початку лікування дав змогу виявити у 84 % випадків патологічні зміни форми шийного і в 100 % – грудного відділів хребта, патологічні зміни сегментів цих відділів спостерігались практично у всіх пацієнтів, про що свідчать рентгенологічні та соматографічні дослідження (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1.

Патологічні зміни форми шийного і грудного відділів хребта та їх сегментів.

Патологічні зміни хребта та його сегментів | Кількість хворих | Абсолютна кількість | Відсоток

Правобічний сколіоз | 31 | 7 | 23 %

Лівобічний сколіоз | 31 | 26 | 84 %

Зменшення грудного кіфозу | 31 | 17 | 55 %

Гіперкіфоз грудного відділу хребта | 31 | 2 | 6 %

Кривошия | 31 | 14 | 45 %

Остеохондроз | 26 | 24 | 92 %

Гіперлордоз поперекового віділу. | 26 | 24 | 92 %

Остеопороз | 26 | 21 | 81 %

Інші зміни | 26 | 17 | 65 %

Як видно з наведених даних, у хворих із остеохондропатією великогомілкової кістки найчастіше зустрічався лівобічний сколіоз верхньо-грудного відділу хребта, майже в половині випадків він був поєднаний з гіпокіфозом грудного відділу хребта (17 хворих із остеохондропатією великогомілкової кістки – 55% випадків), кривошиєю (14 пацієнтів, тобто 45% випадків). І лише у двох пацієнтів (6% випадків) був діагностований гіперкіфоз грудного відділу хребта. Наведені дані свідчать про те, що завжди слід уважно проводити огляд пацієнтів, оскільки дуже легко пропустити нерізко виражені деформації хребта.

При аналізі рентгенологічних даних найчастіше діагностувався остеохондроз та гіперлордоз поперекового відділу шийно-грудного відділу хребта (в 94% випадків). Остеопоротичні зміни зустрічались дещо рідше (81%), але вони, як правило, супроводжували, або виникали на підгрунті іншої патології (остеохондроз, спондилоартроз, лігаментоз тощо). Інші рентгенологічні зміни в хребтових сегментах (спондильоз, лігаментоз, аномалії розвитку) були знайдені в 65% випадків.

При більшості захворювань шийно-грудного відділу хребта знаходили патологічні утворення, що могли травмувати сегментарні вегетативні структури (травмуючі елементи): остеофіти, зміщення хребців (спондилолістези та дисторзії), псевдоостеофіти, осифікації зв’язок тощо.

З метою визначення ступеня травматизації вегетативних симпатичних нервових структур у сегментах була виконана фотоплетизмографія (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2

Фотоплетизмографічні показники в ушкоджених сегментах до лікування

Показник | n | Величина

M | m

А (мм) | 25 | 6,64 | ± 1,5

T (сек.) | 25 | 0,16 | ± 0,03

Vсер. (мм/сек) | 25 | 49,73 | ± 6,93

Касиметрії | 25 | 30,2 | ± 3,67

Аналіз даних наведеної вище таблиці свідчить про значне зниження амплітудних та швидкісних фотоплетизмографічних показників (у порівнянні з належними величинами р<0,001) до лікування за рахунок травматизації сегментарних вегетативних структур. Тому крім загального лікування нами застосовувались вертебрологічні методи реабілітації, спрямовані на усунення дії травмуючих елементів (спондилолістези, дисторзії, остеофіти, спондилоартроз, лігаментоз), що виникають при патології хребта і його сегментів [7, 8, 23, 31, 61].

Динаміка основних клінічних та інструментальних показників перебігу остеохондропатії великогомілкової кістки в процесі фізичної реабілітації подана в таблиці 3.3.

Таблиця 3.3

Динаміка основних клінічних та інструментальних показників перебігу в процесі реабілітації пацієнтів із остеохондропатією великогомілкової кістки.

Показник | n | До лікування | Після лікування | p

M | ± m | M | ± m

Печія | 31 | 5,71 | 0,5 | 1,94 | 0,42 | <0,001

Місцевий больовий синдром | 26 | 4,69 | 0,64 | 1,13 | 0,26 | <0,001

Псевдокардіалгія | 14 | 4,43 | 0,52 | 1,17 | 0,36 | <0,001

Середній бальний показник | 31 | 4,3 | 0,63 | 1,2 | 0,36 | <0,001

Біль у хребті | 31 | 2,52 | 0,36 | 0,68 | 0,13 | <0,001

Проба із присіданням | 31 | 4,72 | 0,98 | 3,29 | 0,13 | <0,01

В процесі проведеної фізичної реабілітації всі клінічні показники достовірно покращувались (р<0,001).

При фізичній реабілітації покращувались також фотоплетизмографічні показники. Зміни мікрогемодинамічних показників у сегментах хребта в процесі лікування подано в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4

Динаміка основних фотоплетизмографічних показників у хворих із остеохондропатією та з супутньою патологією хребта

Показник | n | До лікування | Після лікування | p

M | ± m | M | ± m

А (мм) | 25 | 6,64 | 1,5 | 19,02 | 2,4 | <0,001

T (сек.) | 25 | 0,16 | 0,03 | 0,12 | 0,02 | <0,01

Vсер. (мм/сек) | 25 | 49,73 | 6,93 | 163,67 | 24,8 | <0,001

Касиметрії | 25 | 30,2 | 3,67 | 7,38 | 0,95 | <0,001

Як видно з таблиці, мікроциркуляторні показники, за даними фотоплетизмографії, достовірно покращувались після фізичної реабілітації, про що свідчить збільшення амплітудних та швидкісних параметрів. Достовірно зменшувався після вертебротерапії коефіцієнт асиметрії, тобто після лікування показники мікроциркуляції в сегментах повертались до належних величин.

Проведення кореляційного аналізу показників функціонального стану стравоходу виявило тісні зв'язки між кількістю патологічно змінених сегментів хребта і середнім сумарним бальним показником до лікування (r=0,85). Кореляція між кількістю уражених сегментів у шийному відділі хребта і сумарним середнім бальним показником була слабша (r=0,52), ніж у грудному – r=0,83. Тобто можна зробити висновок, що важкість перебігу остеохондропатії пов’язана з патологією хребта, але грудний відділ має більший вплив на патологічний стан, ніж шийний. Патологія шийного і грудного відділів разом впливають на патологічний процес більш виражено, ніж