Дослідження опорно- рухового апаратуу дітей за допомогою комп’ютерної соматографії продемонстрували зміни її показників в залежності від віку, статі, фізичної активності, стадії статевого розвитку [21]. Спостережена залежність параметрів комп’ютерної соматографії від ваги, зросту, віку дозволяють припустити, що результати досліджень за допомогою даного методу відображають скелетний розвиток дітей [14,61]. Взаємозв'язок між станом органів та опорно- рухового апарату був виявлений у дослідженнях у дітей при порівнянні кількісних візуальних характеристик з показниками рентгенологічного обстеження. [11,12].

По даним Є.П. Меженіної при вродженому недорозвитку вражаються не тільки кістково-суглобові елементи, а й м'язова, периферійна нервова та судинна системи [56]. Автор спостерігав сповільнене та ненормальне заміщення хрящової тканини кістковою, звуження гаверсових каналів, припускаючи, що дані зміни в кістковій тканині можуть бути пов'язані з порушенням функції периферійних кровоносних судин. Цікавим питанням є вивчення щільності опорно- рухового апаратуу хворих з недорозвитком нижніх кінцівок. В експерименті на цуценятах досліджували вплив асиметрії в довжині кінцівок на мінеральну щільність кісток скелета: поперекових хребців, таза, стегна, кісток гомілки [9]. Зменшення щільності відбувалися з причин порушення біомеханіки ходи та зниження навантаження на вкорочену кінцівку. Цікавим є факт зменшення мінеральної щільності кісток здорової кінцівки, хоча воно було виражено в меншій мірі. Негативний ефект гіподинамії, іммобілізації на стан опорно- рухового апарату освітлюється в багатьох монографіях та експериментальних роботах [13,24]. В експериментальній роботі А.Т. Бруска та співавторів досліджено, що в основі трофічного впливу фізичного навантаження на структурно-функціональну організацію кістки лежать гідродинамічні ефекти пружних деформацій, біологічна роль яких заключається в регуляції внутрішньокісткового кровопостачання і, як наслідок, тканинного метаболізму [13]. При стійкому зниженні функціонального навантаження зменшуються прояви гідродинамічних пружних деформацій на мікроциркуляцію та трофіку кістки, в результаті чого наступає підвищення активності остеокластичної резорбції та поступова рарефікація опорно- рухового апарату. Таким чином, зменшення навантаження активує процеси ремоделювання кісток, внаслідок чого особливо зменшується маса губчастої опорно- рухового апаратута розширюється кістково-мозкова порожнина [13]. Н.В. Дєдух та співавтори (2002) виділяють дві фази в розвитку порушень статики при гіпокінезії: перша - різка втрата опорно- рухового апаратувнаслідок стрес - реакції ("стероїдна остеопенія"), друга - адаптація, яка характеризується переходом кісткової системи на низький функціональний рівень при продовжуючій дії гіпокінезії (іммобілізаційний остеопороз) [25].

В наявній нам літературі ми не знайшли робіт по дослідженню структурно-функціонального стану методами комп’ютерної соматографії у дітей з остеохондропатією великогомілкової кістки, епіфізарною дисплазією.

Дослідження стану опорно- рухового апаратуу хворих з недорозвитком нижніх кінцівок освітлені в двох роботах, але базувалися на невеликій кількості досліджень [47,53]. Але невелика кількість обстежених та відсутність даних щодо факторів, які впливають на стан опорно- рухового апаратуу дітей з цією патологією потребує подальших досліджень в даному напрямку. Знайдені поодинокі роботи, в яких проводились соматографічні та плетизмографічні обстеження у хворих з недосконалим остеогенезом [11,15]. Розповсюдженість цих нозологічних форм, недостатність даних про соматографічні та плетизмографічні дослідження у даного контингенту хворих ставить питання про подальші дослідження в цьому напрямку.

1.4 Загальні положення фізичної реабілітації при захворюваннях опорно-рухового апарату

Фізична реабілітація — це відновлення здоров'я, функціонального стану і працездатності, порушених хворобами, травмами або фізичними, хімічними і соціальними чинниками. Мета реабілітації — ефективне і раннє повернення хворих і інвалідів до побутових і трудових процесів, в суспільство; відновлення особових властивостей людини. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) дає дуже близьке до цього визначення реабілітації: «Реабілітація є сукупністю заходів, покликаних забезпечити особам з порушеннями функцій в результаті хвороб, травм і природжених дефектів пристосування до нових умов життя в суспільстві, в якому вони живуть». Термін реабілітація походить від латинського слова habilis — «здатність», rehabilis — «відновлення здатності».

На думку ВООЗ, реабілітація є процесом, направленим на всесторонню допомогу хворим і інвалідам для досягнення ними максимально можливій при даному захворюванні фізичній, психічній, професійній, соціальній і економічній повноцінності.

Таким чином, реабілітацію слід розглядати як складну соціально-медичну проблему, яку можна підрозділити на декілька видів, або аспектів: медичну, фізичну, психологічну, професійну (трудову) і соціально-економічну.

Перший і основний напрям реабілітації (медичної і фізичної) — відновлення здоров'я хворого за допомогою комплексного використовування різних засобів, направлених на максимальне відновлення порушених фізіологічних функцій організму, а у разі неможливості досягнення цього — розвиток компенсаторних і замісних пристосувань (функцій).

Психологічний аспект реабілітації направлений на корекцію психічного стану пацієнта, а також формування його відносин до лікування, лікарських рекомендацій, виконання реабілітаційних заходів. Необхідно створити умови для психологічної адаптації хворого до життєвої ситуації, що змінилася внаслідок хвороби.

Професійний аспект реабілітації піднімає