При ручному тестуванні визначається стійкість (стабільність) суглобів, можливість розвивати м'язові зусилля без болю. Рухові тести дозволяють визначити не тільки принципову можливість виконання спеціальної вправи, але і одержати деякі кількісні характеристики. При виконанні вправ з використанням тренажерів необхідно зіставити індивідуальний максимум амплітуди працюючого суглоба з робочою амплітудою спеціальної вправи. Наприклад, при вправі на велоергометрі робоча амплітуда в колінному суглобі складає 75° (згинання) і 175° (розгинання). Ясно, що якщо у даного пацієнта зберігається залишкова контрактура і згинання в колінному суглобі досягає тільки 85°, а розгинання — лише 160—165°, то спроба тренуватися на велоергометрі викличе травмування колінного суглоба. При «розпущеності» колінного суглоба у фронтальній площині невиправдане призначення імітації конькового ходу або рухів слалому на відповідних тренажерах і т.д.

Неодмінною попередньою умовою призначення ряду спеціальних вправ є виконання кількісних рухових тестів. Так, після оперативного лікування пошкоджень колінного суглоба спортсмен може приступити до повільного бігу без ризику ускладнень, якщо відсутні запальні явища або дегенерація суглобового хряща і успішно виконаний тест на тривалу ходьбу (дистанція не менше 5—6 км, швидкість — не менше 7—8 км/ч). Визначивши принципову можливість виконання тієї або іншої спеціальної вправи, реабілітолог планує його дозування. У фазі повної ремісії можливий прямий підбір навантаження (потужність, величина додаткового обтяжить, кількість повторень і інші параметри), а при залишкових явищах запалення (стадія неповної ремісії) призначається, як правило, мінімальне дозування вправ.

Для кожного заняття, звично на термін від 1—2 до 3—4 днів, складається перелік спеціальних вправ з вказівкою всіх параметрів фізичного навантаження. Керуючись цим планом-програмою, методист ЛФК пропонує пацієнту виконувати вказані вправи в певній послідовності, контролює правильність їх виконання і заносить результати в спеціальний протокол. Якщо спортсмен не може виконувати завдання через утомленість або болі, методист зменшує фізичне навантаження або відміняє його. При черговому огляді реабілітолог зіставляє стан пацієнта з протоколом виконаного ним фізичного навантаження. При ускладненнях, поганій переносимості навантаження вона зменшується або навіть тимчасово відміняється. Таке рішення ухвалюється при появі ознак запалення, погіршенні клініко-функціональних показників (поява еритроцитів і білка в сечі, аритмії за даними ЕКГ, різкій тахікардії або артеріальній гіпертензії і ін.). Резервні можливості пацієнта дозволяють збільшувати спочатку об'єм, потім інтенсивність фізичних вправ, ускладнювати їх. За відсутності ускладнень спортсмен швидко виводиться на режим тренуючого навантаження.

Таким чином процес фізичного тренування стає керованим, можливі ускладнення швидко виявляються і знімаюьтся корекцією навантаження і спеціальними методами лікування.

6. Неодмінною умовою ефективності системи PC є експертна оцінка готовності до навантажень. Кваліфікована експертиза попереджає ускладнення і рецидиви захворювань у спортсменів, недостатньо підготовлених до початку спортивного тренування. До складу експертної комісії входять лікарі-фахівці і педагоги, що брали участь в реабілітації спортсменів. Завершальна експертиза проводиться після завершення етапу СР. При винесенні вердикту беруться до уваги різні чинники (анамнестичні дані, клинико-функціональні показники, зокрема ручні і рухові тести, спортивна кон'юнктура), які зіставляються із специфічними вимогами, що пред'являються організму спортсмена заняттями спортом.

Результати реабілітації і оцінка ступеня відновлення. Ступінь відновлення може бути ний за чотирибальною шкалою: повне відновлення; часткове відновлення; без зміни від початкового рівня; погіршення.

Згідно матеріалам Міжнародного відділу з питань праці розроблена наступна шкала динаміки відновлення і можливих результатів захворювань і оцінка функціональних можливостей:

1. Відновлення функціональної здатності в тому або іншому ступені.

1.1. Повне відновлення.

1.2. Часткове відновлення.

1.3. Компенсація при обмеженому відновленні функцій і відсутності відновлення.

1.4. Заміщення (ортопедичне або хірургічне) за відсутності відновлення.

2. Відновлення адаптації до повсякденного і професійного життя.

2.1. Виховання готовності до праці і побутової діяльності.

2.2. Працетерапія.

3. Залучення в трудовий процес — визначення придатності до трудової діяльності, перепідготовка.

4. Диспансерне обслуговування.

Вивчення найближчих і віддалених результатів реабілітаційних заходів дозволяє планомірно і ефективно вести весь процес реабілітації, визначаючи основні задачі на кожному з етапів, і шляхом підбору комплексу адекватних і ефективних засобів добиватися благополучного результату.

РОЗДІЛ ІІ. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Клінічна характеристика хворих.

Нами обстежувались амбулаторні хворі віком 10- 16 років, у яких було проведено консервативне лікування остеохондропатії великогомілкової кістки.

Для контрольної групи вибирали дітей із Вінницької середньої школи № 29. Для клінічних та інструментальних досліджень відбирали лише тих хворих, у яких періодично виникали скарги на болі в різних ділянках опорно- рухового апарату. На період обстеження попереднє лікування залишали без змін.

На дослідження взято 31 хворий на остеохондропатію великогомілкової кістки. Серед пацієнтів цієї групи 12 осіб було чоловічої та 18 осіб жіночої статі віком від 10 до 16 років. Середній вік пацієнтів складав 13,6±2,5 років. Найбільш часті скарги з боку опорно- рухового апарату у пацієнтів досліджуваної групи подано в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Симптоми порушень опорно- рухового апарату:

Симптом | Кількість хворих | Абсолютна кількість | Відсоток

Болі в ділянці тазу | 31 | 31 | 100 %

Болі в кульшовому суглобі | 31 | 27 | 87 %

Болі в колінному суглобі | 31 | 14 | 45 %

Болі в гомілці | 31 | 12 | 39 %

Болі в паховій ділянці | 31 | 26 | 84 %

Болі в поперековому відділі хребта | 31 | 7 | 23 %

Болі в грудному відділі хребта | 31 | 16 | 52 %

Як видно з таблиці, найчастішими скаргами були: болі в ділянці тазу (у всіх пацієнтів), болі в кульшовому суглобі – у 27 (87%) та болі в паховій ділянці – в 26 випадках (84%), а рідше всього зустрічався біль