У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


свій досвід і силу переконання, розпочав наступ. У 1975 році, в оточенні дарницьких лісів було відкрито лікарню на вулиці Алішера Навої.— Нині в лікарні 505 стаціонарних ліжок, 15 відділень — від кардіоревматичного до відділення гострої патології новонароджених. Працюють і амбулаторні підрозділи — кардіоревматологічний та алергологічний центри потужністю 100 відвідань на добу. А як все починалося?— Варто сказати, що у Віктора Михайловича у його турботах з розвитку напрямів лікарні були енергійні і розумні однодумці. Досить сказати, що начмедом лікарні чимало років була Ліна Степанівна Лапшинова — фронтовий лікар, яка обрала потім педіатрію, і за успіхи в цій галузі одержала звання Героя Соціалістичної Праці. А потім лікарню повела учениця Віктора Сідельникова Заслужений лікар України Ольга Леонтіївна Дзюба, нині доцент нашої кафедри і головний лікар. На час переїзду на Лівий берег склад кафедри госпітальної педіатрії збільшився майже вдвічі. Основними науковими напрямами роботи у 70–80 роки ХХ століття стали дитяча кардіоревматологія, алергологія, інтенсивна терапія і педіатрії. Показово і навіть символічно в цьому сенсі звучить назва його докторської дисертації: “Діагностика деяких природжених вад серця та оцінка порушень гемодинаміки за непрямими показниками” (1969). Ним був вперше діагностований та описаний “найменший” дефект міжшлуночкової перетинки, що є світовим відкриттям. Вперше розроблені основи лікування серцево-судинної недостатності у дітей із застосуванням серцевих глікозидів. Вчений був великим ентузіастом впровадження в педіатричну практику новітніх методів діагностики — ехокардіографії, допплеркардіографії. Книгу “Кардіологія дитячого віку” Віктор Сідельников написав разом з відомим педіатром П. С. Мощичем та дитячим хірургом, учнем М. Амосова та О. Шалімова, Д. Ю. Кривченею.— Але ж і дитячим легеням, наскільки я пригадую, Віктор Михайлович приділяв багато уваги, застосувавши для дітей київське “штучне Солотвино”.— Дійсно, проблеми діагностики та патогенетичного лікування гострих і особливо хронічних бронхо-легеневих захворювань, респіраторних алергозів та бронхіальної астми постійно привертали допитливий розум вченого. Так, окрім клініки штучного мікроклімату, він запропонував “мазь Сідельникова” для лікування екземи та нейродерматитів у дітей. Кафедра в особі Віктора Михайловича стала провідним осередком надання допомоги дітям, які постраждали внаслідок Чорнобильського радіаційного викиду.— Олександре Петровичу, перетнемо рубіж 80-х років, коли і Ви ще на студентській лаві долучилися до педіатрії.— У цей час кафедра проводила викладання педіатрії на V та VІ курсах педіатричного факультету. Особливу увагу талановитий педагогічний колектив приділяв підготовці майбутніх лікарів-педіатрів у субординатурі. Цей шлях пройшов і я. Саме така методологія викладання дозволяла досконало підготувати молодого фахівця до майбутньої роботи у практичній охороні здоров’я. І ще — перспективне передбачення. Розуміючи необхідність зосередження уваги педіатрів на перших днях життя новонародженого, за ініціативи професора В. М. Сідельникова ще в 1975 році питання неонатології та перинатології набули актуальності. Згодом на цій підставі був створений курс неонатології, який очолили доктор медичних наук М. Макаренко і професор А. Лявинець. МОЗ України кафедра була визнана опорною з викладення дитячих хвороб для студентів старших курсів педіатричних факультетів. І в 1994 році вона отримала нинішню назву. А до того, в 1992 році, В. М. Сідельников одним із перших українських педіатрів відкрив нову сторінку міжнародного співробітництва дитячих лікарів у новій Україні. Він став науковим керівником українсько-американської програми з проблем перинатології та неонатології і заклав основи партнерства у галузі педіатрії між НМУ та Пенсільванським університетом (м. Філадельфія, США), що продовжується і нині. А останні роки життя, переборюючи тяжку хворобу, віддав написанню підручника “Дитячі хвороби”, який витримав три видання.— Шановний Олександре Петровичу, у Вашій розповіді постав і гомунулус, і до певного ступеня сучасний дагеротип кафедри. Ми ще повернемося до його рис. А зараз концептуальне питання — як виглядають, на Ваш погляд, фундаментальні віхи сучасного етапу дитинства?— Пріоритетами і, можна сказати, сигнальними вогнями педіатричної науки є вивчення чинників росту та розвитку здоров’я дитини, уточнення гарантій в цій галузі і водночас вивчення та розробка нових технологій профілактики, діагностики, лікування і реабілітації при поширених недугах у дітей та підлітків, вивчення клітинних та молекулярних механізмів формування патології, особливостей адаптації дитячого організму, особливо в сучасних екологічних умовах, розроблення ефективних методів запобігання і ранньої діагностики вроджених вад розвитку, з відповідною ефективною допомогою таким дітям, починаючи від ранньої хірургічної корекції. Ми повинні, зокрема, приділяти більше уваги сучасним аспектам нервово-психічного здоров’я дітей, впроваджуючи інститут дитячих психологів.

І ще одна позиція. Приймаючи індивідуальне терапевтичне рішення, лікар-педіатр має орієнтуватися не лише на свій досвід, але й на наявні клінічні протоколи. Вкрай важливо враховувати інтереси дитини та її батьків щодо засобів лікування. Гадаю, я в основних позиціях фактично виклав абетку української педіатрії майбутнього.— А зараз — невеличка інтродукція. Як виглядає Ваш особистий науковий та кар’єрний шлях?— Я закінчив педіатричний факультет Київського медичного інституту в 1984 році. Після закінчення клінічної ординатури на рідній кафедрі працював тут старшим лаборантом, асистентом та доцентом. Наукові праці присвячені проблемам дослідження впливу наслідків аварії на ЧАЕС на дитячий організм, діагностиці і лікуванню вроджених та набутих уражень міокарда у дітей, розробці новітніх діагностичних підходів у дитячій кардіоревматології, алергології та неонатології. В цьому контексті, мабуть, красномовною є формула моєї докторської дисертації “Стан серцево-судинної системи у дітей із зон екологічного неблагополуччя” (1998). Тему докторської дисертації певною мірою ініціювала і моя безпосередня участь у лікуванні та евакуації дитячого населення з “атомграду” Прип’яті та уражених радіацією дітлахів Поліського регіону

Сторінки: 1 2 3