Незважаючи на різні підходи, використовувані при розподілі пухлин на групи, основними принципами їхньої класифікації залишаються морфологічний і клінічний. Протягом декількох десятиліть у ряді країн світу створювалися і перетерплювали зміни різні класифікації, одні з яких носили морфологічний, цитологічний, інші - клінічний чи змішаний клініко-морфологічний характер. Це свідчить про труднощі при систематизації пухлин людини, що виникають у зв'язку зі спірними і не до кінця вирішеними проблемами першочергової важливості. Однієї з них є проблема гістогенеза пухлин, тим більше що немає ясності щодо походження ряду нормальних клітин, тканинних структур, цілих органів, що можуть бути джерелами пухлин. Наприклад, неясне походження структур, здатних виробляти біологічно активні речовини, багато в чому не вирішене питання з так називаними стовбурними клітинами, що забезпечують регенерацію органів, і т.д.
 

В даний час в онкології використовуються різні класифікації для розмежування виникаючих у людини пухлин. Одні з них охоплюють як доброякісні, так і злоякісні новоутворення, інші стосуються тільки злоякісних пухлин.
 

Усе більше визнання у світі здобувають міжнародні класифікації пухлин. Це зумовлено прагненням лікарів-онкологів до єдності поглядів на характер і біологічну сутність пухлинного процесу і до взаєморозуміння в питаннях як діагностики, прогнозу захворювання, так і лікування хворих з використанням сучасних схем і методів, що відповідають міжнародним стандартам. Для судження про спектр і природу існуючих форм новоутворень, їх гістогенез, морфологічну будову, локалізації, особливості структури в окремих органах (органоспецифічність), а також доброякісність чи злоякісність використовується Міжнародна класифікація, відповідно до якої виділені 7 основних груп пухлин, що в цілому складає близько 300 нозологічних одиниць:
 

- епітеліальні пухлини без специфічної локалізації (органонеспецифічні)

- пухлини екзо- і ендокринних залоз, а також епітеліальних покривів (органо-специфічні)

- мезенхімальні пухлини

- пухлини з меланиноутворюючої тканини

- пухлини нервової системи й оболонок мозку

- пухлини системи крові

- тератоми.
  

Слід зазначити, що дана класифікація має лише орієнтовну, в основному морфологічну спрямованість, і тому не задовольняє вимогам усіх фахівців-онкологів, зокрема клініцистів.
 

Спеціальними комісіями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ) була створена Міжнародна гістологічна класифікація пухлин. Серія публікацій, що складає більш ніж з 20 самостійних книг, виданих протягом 80-х років XX сторіччя, являє собою результат значних міжнародних зусиль по створенню єдиних критеріїв для гістологічного визначення, номенклатури і класифікації доброякісних і злоякісних новоутворень. Кожна книга охоплює основну локалізацію пухлини чи систему органів. Незважаючи на те, що класифікація є базовою для верифікації пухлин насамперед патоморфологами, при її створенні передбачалося, що викладені дані будуть служити вихідними для клініцистів у діагностиці, лікуванні і прогнозуванні пухлинного процесу. Це знайшло відображення в передмові до видання: "Погоджена Міжнародна класифікація пухлин, прийнятна рівною мірою для лікарів, хірургів, рентгенологів, патоморфологів і статистиків, дасть можливість онкологам у всіх частинах світу порівнювати свої результати і полегшити співробітництво між ними".
 

Проте зрозуміла і зручна для морфологів "Гістологічна класифікація пухлин" виявилася недостатньо інформативною і тому малоприйнятною для застосування в клінічній практиці лікарями-онкологами.
 

У рамках зазначеної розробки ВОЗ була також видана "Цитологічна класифікація пухлин".
 

За спостереженнями клініцистів важливими факторами прогнозу захворювання для більшості солідних злоякісних пухлин є їхній розмір, ступінь проростання в навколишні органи і тканини і поширення в організмі у вигляді регіонарних і віддалених метастазів. Це послужило підставою для градації пухлин у відповідності зі стадією їхнього розвитку. Такий розподіл базується на тім, що при локальних пухлинах відсоток виживаності хворих вище, ніж при ураженнях, що поширюються за межі органа. Виділювані стадії часто розцінюються як "ранні" чи "пізні" стосовно послідовності розвитку пухлинного процесу в часі. Вважають, що стадія процесу в момент встановлення діагнозу може відбивати не тільки поширеність і темп росту пухлини, але також її тип і взаємовідносини з нею організму.
 

В Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, прийнята наступна класифікація злоякісних новоутворень по стадіях:
 

- I стадія - пухлина розміром до 2 см без ураження регіонарних лімфовузлів; ця стадія для пухлин внутрішніх органів відповідає ранньому раку

- II стадія - невелика пухлина діаметром від 2 до 5 см без метастазів у регіонарних лімфовузлах (стадія ІІА) чи з метастазами в одиничних рухливих регіонарних лімфатичних вузлах (стадія ІІБ)

- III стадія - пухлина розміром більш 5 см, що проростає в навколишні тканини, з обмеженою рухливістю чи менших розмірів з метастазами в регіонарних лімфовузлах у виді конгломерату

- IV стадія - пухлина будь-якого розміру з віддаленими метастазами чи з глибоким проростанням у сусідні органи і тканини.
 

Незважаючи на простоту і зручність використання, приведена класифікація має визначені недоліки: з її допомогою важко оцінити результати лікування, що ускладнює розробку оптимальних схем лікування; вона недостатньо відбиває прогностичні дані (ступінь місцевого поширення пухлини і її диференціювання, характер ураження лімфатичних вузлів), що у свою чергу ускладнює аналіз віддалених результатів. Таким чином, класифікація по стадіях є недостатньо інформативною. Проте вона дотепер застосовується в клінічній практиці.
 

За рубежем використовуються інші класифікації пухлин по стадіях. Нерідко вони передбачають виділення пухлин визначених локалізацій (наприклад, пухлин жіночої репродуктивної системи, відповідно до класифікацій AJCC, FIGO). Багато закордонних хірургів широко застосовують класифікацію Дюкса (Dukes), запропоновану для стадіювання рака товстої кишки, у той час як онкологи в нашій країні з нею