У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


дію брадикініну ® больовий синдром. Тромбоксани в найбільшій кількості утворюються в тромбоцитах, селезінці і легенях, надзвичайно активні як вазоконстриктори, стимулятори агрегації і дегрануляції тромбоцитів з розвитком гіперкоагуляції. Лейкотрієни: ЛТB4 як найактивніший компонент хемотаксично діє по відношенню до нейтрофілів, еозинофілів і моноцитів, сприяє їхній адгезії до судинної стінки і міграції у вогнище ураження, стимулює лізосомну активність НПМЯЛ (прозапальний ефект); комбінація ЛТC4, ЛТE4 і ЛТD4 є повільно діючою речовиною анафілаксії. Система комплементу (С’): група послідовно реагуючих білків, активація яких відбувається двома шляхами – класичним (пов’язаним з формуванням комплексу антиген-антитіло) і альтернативним, або пропердиновим (зумовленим впливом ендотоксинів, ліпополісахаридів, поліаніонів, тощо); в процесі активації утворюються численні БАР, які пошкоджуюче діють на тканини у зв’язку з підсиленням фагоцитозу, лізосомної активності, кініноподібним ефектом на капілярну проникність, підсиленням агрегації і хемотаксису нейтрофілів; при РХ С’ виявляється у вогнищі тканинного пошкодження; активація С’ при РХ – один з важливих чинників хронічного запалення. Лізосомні ферменти нейтрофілів та макрофагів – активні медіатори запалення і деструкції: при РА саме ці клітини забезпечують різні етапи ерозії хряща. Реактивні метаболіти кисню (радикал супероксиду О2, пероксид водню Н2О2, гідроксильний радикал ОН) активно утворюються в нейтрофілах і макрофагах (“респіраторний вибух”), цитотоксично діють, сприяють локальній активації фагоцитозу, підсиленню клітинної агрегації, утворенню хемотаксичних чинників; з терапевтичною метою використовуються препарати на основі супероксиддисмутази, яка пригнічує перераховані ефекти. Циклічні нуклеотиди (цАМФ і цГМФ) діють внутрішньоклітинно як антагоністи: підвищення вмісту цАМФ пригнічує запальну реакцію, а цГМФ її стимулює. Цитокіни (моно - і лімфокіни) беруть участь у регулюванні клітинної взаємодії при імунній відповіді; найбільшу увагу привертає монокін інтерлейкін-1 (ІЛ-1), системна дія якого виявляється поруч гострофазових клінічних і лабораторних зрушень (лихоманка внаслідок підвищення синтезу ПГ в передніх ядрах гіпоталамуса з судиннозвужуючими і теплопродукуючими (м’язове тремтіння) реакціями; сонливість внаслідок продукції ІЛ-1 повільнохвильового сну; лейкоцитоз і нейтрофільоз внаслідок підвищення продукції і викиду з кісткового мозку юних нейтрофілів; лімфоцитактивуючий ефект).

Таким чином, запалення, яке складає основу РХ, – це комплексний процес, в реалізації якого беруть участь БАР і численні клітини, як сполучнотканинні, так і мігруючі у вогнище з судинного русла. В реалізації вазодилатації і підвищеної проникності судин – важливих початкових змін МГЦР – відіграють роль гістамін, кініни, активація системи комплементу, ПГЕ2, тромбоксан А2, лейкотрієни. Характерна для запального вогнища клітинна інфільтрація (нейтрофільна – при гострому запаленні, макрофагально-лімфоцитарна – при хронічному) зумовлена хемотаксичною взаємодією ІЛ-1, систем комплементу і фактора Хагемана, радикалів супероксиду. Так само комплексно регулюється фагоцитарна активність відповідних клітин, в індукції якої під впливом антигенної стимуляції велику роль відіграють компоненти комплементу С3а і С5а, лейкотрієни, простагландини, внутрішньоклітинне збільшення цГМФ, викид лізосомних ферментів. Саме проникнення в міжклітинний матрикс лізосомних ферментів, дериватів арахідонової кислоти і реактивних метаболітів кисню сприяє тканинному пошкодженню. У вогнищі запалення завжди виявляються клітинні інфільтрати – нейтрофільні або мононуклеарні – з присутністю в них клітин сполучної тканини (тканинні базофіли і фібробласти) і імунокомпетентних, мігруючих з кровотоку. Їх активація, секреція і вивільнення БАР викликають запалення, деструкцію та рубцювання – процеси, характерні для хронічних РБ. Регулюють міжклітинну взаємодію, вираженість відповідних реакцій, медіаторну активність цитокіни, включаючи ІЛ-1, який активний не тільки як ініціатор кооперативної імунної відповіді, але і як важливий медіатор і модератор гострофазових реакцій запалення.

Порушення імунітету в патогенезі РХ. Не буде перебільшенням сказати, що більшість хронічних запальних РХ опосередковані в тому або іншому ступені імунними порушеннями. Імунокомплексний процес багатокомпонентний, зв’язаний з особливостями і біологічними властивостями антигену (аутоантигену) і антитіл (аутоантитіл), їх співвідношенням і фізико-хімічними характеристиками. Розвиток імунокомплексного процесу завжди супроводжується різноманітністю циркулюючих і локально депонуючих ІК, і кожній нозологічній формі притаманний свій певний спектр ІК. Однак, загальні закономірності механізмів імунокомплексних процесів зберігають визначальне значення, а специфіка хвороби залежить від властивостей ІК. Імунокомплексні процеси знаходяться у тісному зв’язку з аутоімунними, і ті та інші детерміновані полігенно.

Травма і мікротравматизація при РХ нерідко виступають в ролі провокуючого чинника.

Нейроендокринні порушення регулювання метаболічних, ферментативних процесів і трофіки тканин відіграють велику роль в патогенезі багатьох РХ. При деяких системних РХ виразно виявляються ознаки участі в патогенезі функціональних змін центральної і периферичної нервової систем, особливо вегетативного відділу. Наприклад, у хворих на РА, ревматизм спостерігаються симетричне ураження суглобів, атрофія м’язів, порушення добового ритму діурезу, лабільність судин, різні трофічні порушення.

Всі ревматичні хвороби об’єднує системне прогресуюче пошкодження сполучної тканини, яке характеризується стадійністю і включає 4 види змін:

1. Мукоїдне набухання – поверхнева дезорганізація сполучної тканини з пошкодженням аморфної проміжної речовини і колагенових волокон. Процес починається з пошкодження судин мікрогемоциркуляторного русла, внаслідок чого розвивається тканинна гіпоксія, що активує тканинну гіалуронідазу, котра ініціює процес відщеплення глікозаміногліканів (ГАГ) від білка. Водночас рН середовища знижується в кислу сторону, внаслідок чого розвивається гідро-фільність ГАГ, вони притягують до себе воду і відбувається набухання компонентів сполучної тканини. В нормі аморфна проміжна субстанція забарвлюється еозином в рожевий колір, при мукоїдному набуханні вона ледь забарвлюється гематоксиліном і набуває голубого відтінку (базофілія). Мукоїдне, або слизоподібне, набухання виявляється гістохімічними методиками за допомогою альцианового або толуїдинового синього. При цьому у вогнищах ураження розвивається реакція метахромазії (замість блакитного забарвлення в нормі спостерігається різної інтенсивності бузкове). За ван Гізоном, як і в нормі, колагенові волокна забарвлюються в червоний колір.

Мукоїдне набухання – процес оборотний за умови припинення патогенного впливу; якщо ж він триває, то


Сторінки: 1 2 3 4 5 6