реферат

на тему:

„Гіппократ”

План.

Введення.

Про Гіппократа.

Книга Гіппократа „ Про природу людини”.

Погляди Гіппократа на патогенез захворювань.

Заслуги Гіппократа.

Гіппократ лікар-практик.

Висновок.

Література.

Введення.

Народився в 460 році до н.е. і жив в епоху розквіту старогрецької культури. Один з основоположників античної медицини. За свій величезний внесок у розвиток медицини Гіппократ був наречений батьком медицини.

Народився він в місті Меропіс, на острові Кіс. Батько Гіппократа походив з роду аськлепіадов (лікарів). Він же і був першим вчителем Гіппократа у області медицини. Але Гіппократ не обмежився знаннями, придбаними у свого головного наставника. Ставши після смерті своїх батьків мандруючим лікарем - періодевтом (у їх обов'язку зокрема входило лікування бідного населення) він багато подорожував по багатьох грецьких містах, а також Малій Азії. Це дало можливість Гіппократу мати обширну лікарську практику і накопичити великий досвід, узагальнений їм у вигляді медичних творів. Частина цих творів дійшла до нашого часу в так званій "Гіппократовом збірці". З особливою пошаною до Гіппократа відносилися лікарі Еллади і Фессалії.

Взагалі питання про те, які праці залишив після себе Гіппократ, дотепер остаточно не вирішене. Згідно традиціям того часу лікарі не підписували своїх творів, і всі вони з часом виявилися анонімними. Перша збірка праць старогрецьких лікарів була складена багато років опісля після смерті Гіппократа в III в до н.е. в знаменитому александрійському сховищі рукописів. По велінню Птолемея зі всього світла звозилися до Александрії рукописи учених, які систематизували в каталоги, вивчалися, переводилися і переписувалися. Серед 700 тисяч сувоїв було 72 медичні твори, написані по-грецьки. Всі вони були безіменними: історія не зберегла жодного оригіналу, в якому було б вказано авторство Гіппократа або інших лікарів Стародавньої Греції класичного періоду. Близько 300 до н.е. медичні рукописи були об'єднані в "Гіппократов збірку". Таким чином александрійські учені зберегли для нащадків твору Гіппократа і інших грецьких лікарів тих, що жили в V - III століття до н.е.

1. Про Гіппократа.

У Гіппократа було два сини Фессал і Дракон. Вони працювали з батьком, під його безпосереднім керівництвом і впливом. Частина робіт "Гіппократова збірки" написана ними.

Гіппократ помер за одними джерелами у віці 83, а по інших - 104 років. Похований в Ларіссе Фессалійськой. Місцеві жителі дуже шанували його могилу і ще в II в н.е. показували мандрівникам.

Найранішими роботами Гіппократа вважаються "Афоризми". Можна згодитися з думкою Літтле, що основою цієї книги є особисті спостереження автора, але в них використані також і деякі положення жрецької медицини Єгипту; крім того, "Афоризми" представлені у вигляді східних мудростей.

У "Афоризмах" вказані прояви плевриту, кишкових кровотеч, непрохідності кишечника, правця, уражень нирок і т.д. Деякі з афоризмів вражають тонкістю і глибиною спостережень.

Наприклад, більшість лікарів має уявлення про "обличчя Гіппократа" при перитоніті, описаному в "Афоризмах": "Спотворення особи - зловісна ознака; менш небезпечно, якщо він є в результаті безсоння, голоду або шлункового розладу, особа, що змінилася від цих причин, видужує за ніч і день. Буде ж воно таке: очі, що впали, загострений ніс, запалі віскі, стягнуті і холодні вуха, тверда шкіра, жовтий або чорний колір. Але якщо віка і губи, або ніс стають синюватими, це указує на швидку смерть".

У "Афоризмах" Гіппократ приводить класифікацію захворювань по віках: у молодому, середньому віці і в старості.

Вплив єгипетської медицини певною мірою простежується в поглядах Гіппократа на походження і розвиток захворювань. У Єгипті з його жарким кліматом все живе і саме життя пов'язували з вологою, водою. Це не могло не відобразитися на загальних поглядах при поясненні незрозумілих тоді явищ про походження життя і захворювань.

2. Книга Гіппократа «Про природу людини».

У книзі "Про природу людини" Гіппократ виступає більше як філософ, визначаючи своє відношення до пануючої у той час точки зору, згідно якої людина походить з якої-небудь однієї рідини: жовч, кров, слизи, які міняються залежно від пори року і віку людини. Гіппократ вважав, що в основі будови людини лежать зміни всіх видів рідини. "Як протягом року переважає те зима, то весна, то літо, то осінь, так і в людині переважає те слиз, то кров, то жовч, спочатку жовта, а потім так звана чорна". Виходячи із співвідношення в організмі вказаних елементів, Гіппократ приходить до висновку, що "хвороби породжувані переповнюванням, виліковуються спорожнення, а що народжуються від спорожнення лікуються наповненням, тих, що походять від праці лікує спокій, а що народжуються від неробства знищуються працею".

Причину хвороби Гіппократ бачив в самій природі (вплив богів він не виключав, так це було б і небезпечно для того часу). У книзі "Про воздухах, водах і місцевостях" він писав: " Проте всяка (хвороба) з них має свою власну природу, і ніщо не робиться поза природою. І далі: "... взагалі, лікарю слід по своїй розсудливості йти назустріч наступаючим хворобам, природним розташуванням, порам року і вікам і все напружене дозволяти, а все ослаблене - укріплювати, бо таким шляхом краще всього припиняється страждання, і в цьому, на мою думку, полягає лікування". Він дотримувався такого принципу: протилежне лікується протилежним. В той же час він відзначив, що в одних випадках причиною захворювань є епідемії, в інших - спосіб життя, тому підхід лікаря при лікуванні хворих не може бути однаковим. Головним принципом висунутого їм лікування було: "Приносити користь або не шкодити". Залежно від стану вологи в організмі людини і навколишньої