У катаболізмі гастрину значну роль виконують тонка кишка і нирки, істотно менше значення для деградації натурального гастрина має печінка. Разом з основним типом дії гастрину на секреторну активність шлунку – шляхом прямого стимулювання обкладочних і головних клітин після скріплення з їх рецепторами – останніми роками обговорюється опосередкований центральною нервовою системою вплив гастрину на функції шлунку. Практично всі дослідники не сумніваються в превалючій ролі ендокринного типу механізму дії гастрину, тобто прямого впливу синтезованого G-клітинами і поступів в кров гастрину на тканині-мішені (шлунок, підшлункову залозу). Підвищення інтрагастрального рН – фізіологічний стимул інкреції гастрину.

Гастрин і його синтетичний пентапептид (пентагастрин, відтворюючий по суті всі ефекти антрального гормону) значно підсилюють функціональну активність маси обкладочних і головних кліток фундальної слизової оболонки, викликають залежний від швидкості інкреції ендогенного гормону або дози введеного ззовні гастрину (пентагастрину) приріст дебіта соляної кислоти і пепсину. Оскільки кровопостачання слизової оболонки шлунку в істотній мірі забезпечує її функціональну активність, слід зазначити виявлене не тільки в дослідах на тваринах, але і в дослідженнях у людини закономірне посилення пентагастрином кровотоку у фундальній частині слизової оболонки шлунку.

Гастртн і пентагастрин підвищують у людини включення 3Н-тимидина в ДНК-синтезуючі епітеліальні клітини слизової оболонки шлунку, що указує на реальний трофічний вплив антрального гормону на цю слизову оболонку. Показане посилення надходження простагландину Е2 в шлунковий сік як у тварин, так і у людини після введення гастрину або пентагастрину. Цей факт доповнює відомості про трофічну дію гастрину на слизисту шлунку, оскільки простагландини володіють цитопротекторними властивостями по відношенню до гастродуоденальної слизової оболонки.

Гастрин і пентагастрин підвищують тонус нижньостравохідного сфінктера, підсилюючи бар'єрну функцію цієї перешкоди для шлунково-стравохідної занедбаності.

Був показаний трофічний вплив гастрину на екзокринну тканину підшлункової залози. При внутрішньовенному введенні гастрину і пентагастрину тваринам і людині наголошується значне підвищення концентрації і дебіта панкреатичних бікарбонатів і ферментів. Крім того, описане потенціювання гастрином, стимулюючої дії панкреозиміну на секрецію панкреатичних ферментів і секретину – на панкреатичне бікарбонатовиділення.

За даними Дніпропетровського НДІ гастроентерології (1977) гастрин і пентагастрин (а також секретин і панкреозимін) володіють анальгетичною і антиастенічною морфіноподібною дією при захворюваннях органів травлення, що продовжується від 5 г до 2-3 діб після внутрішньовенного, внутрішньом'язового, інтраназального або сублінгвального введення препарату.

При гіпергастринемії (гастринома і антральна гіперплазія G-клітин) розвивається синдром Золлінгера-Еллісона, що включає як основні ознаки небетаклітинну пухлину острівців Лангерганса підшлункової залози, різке збільшення секреції шлунком соляної кислоти, діарею (обумовлену утворенням в дванадцятипалій кишці кислого середовища, несприятливого для дії панкреатичних і кишкових ферментів; інгібіторним впливом гастрину на всмоктування в тонкій кишці води і солей; шлунковою метаплазією в слизовій оболонці тонкої кишки) і важкої течії множинні гастродуоденальні (у третині випадків – еюнальні) виразки, які часто ускладнюються геморагіями, перфорацією, пенетрацією до сусідніх органів, схильних до рецидивування після операції резекції шлунку.

Порушення інкреції гастрину наголошується при хронічному гастриті, хронічному дуоденіті, хвороби виразки шлунку і дванадцятипалої кишки, демпінг-синдромі і деяких інших захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Секретин. Одноланцюговий поліпептид, що складається з 27 амінокислот, розташування 14 з яких аналогічно глюкагону. Молекулярна маса секретину – 3035. На відміну від інших гастроінтестінальних гормонів, біологічною активністю володіє лише нативна молекула секретину, фрагменти молекули біологічно неактивні. У людини найбільша кількість секретину виробляється в S-клітинах дванадцятипалої кишки, в меншій мірі синтезується він такими ж клітинами, локалізованими в порожній кишці і антральному відділі шлунку. Фізіологічним стимулом інкреції секретину є зниження рН в порожнині дванадцятипалої кишки менше 4,5, що спостерігається після інтрадуоденального надходження шлункового соку. Глюкоза, жири і білки інкрецію секретину не стимулюють. Для секретину строго доведений ендокринний тип дії, найбільш специфічні рецептори його – в клітинах дрібних проток екзокринної тканини підшлункової залози.

Основна дія секретину – збільшення об'єму рідкої частини панкреатичного секрету, концентрації і кількості бікарбонатів в ньому, що спостерігається у людини вже через 2-3 хвилини після внутрішньовенної ін'єкції або початку внутрішньовенної інфузії секретину. Слідством є збільшення інтрадуоденального рН – створення лужного оптимуму для активності панкреатичних ферментів.

Секретин не є адекватним збудником панкреатичного ферментовиділення, проте сприяє «вимиванню» ферментів, що накопичилися в панкреатичних протоках, рясним рідким панкреатичним секретом.

Серед інших ефектів секретину:

деяке стимулювання інкреції інсуліну в-клітинами острівної тканини підшлункової залози;

закономірне гальмування секреції соляної кислоти і посилення виділення пепсиногену у складі шлункового соку;

посилення виділення глікопротеїдів шлункового слизу;

зниження внутрішньопорожнинного тиску в шлунку, уповільнення евакуації шлункового соку в дванадцятипалу кишку;

підвищення тонусу пілоричного і кардіального сфінктерів;

збільшення жовчевидільної активності гепатоцитів (холеретичний ефект);

потенціювання стимулюючої дії панкреозиміну на скорочення гладкої мускулатури жовчного міхура;

інгибування моторики тонкого кишечника і абсорбції води і натрію в кишечнику;

стимуляція моторики товстого кишечника;

зниження рівня гастринемії (парадоксальний ефект секретину у вигляді підвищення ще більш початково збільшеної гастринемії – одна з найважливіших діагностичних ознак синдрому Золлінгера-Еллісона).

Доведений ряд ефектів секретину у людини, що виходять за рамки впливів на органи травлення. Так, секретин підсилює вироблення прищитовидними залозами паратгормону, підсилює ниркову гемодинаміку і проявляє властивості діуретика, впливає на газовий склад крові, підвищуючи парціальний тиск кисню, стимулює ліполіз.

Порушення інкреції секретину виконує