Реферат на тему:

Гломерулонефрит, нефротичний синдром

Захворювання сечових органів

Гломерулонефрит

Гломерулонефрит — це двостороннє запалення нирок інфекційно алергічною характеру з переважним ураженням ниркових клубочків.

Етіологія. Гломерулонефрит виникає після стрептококових інфекцій (скарлатина, ангіна, хронічний тонзиліт, гнійні захворювання шкіри). Він може спричинятися також іншими мікроорганізмами (стафілокок, пневмокок тощо), найпростішими, вірусами, хімічними речовинами, отрутами від укусів комах, потраплянням в організм чужорідною білка (після вакцинацій), фізичними впливами (охолодження).

Патогенез складний. Для розвитку причинного фактора замало. Необхідне ще порушення імунітету. Проти частинок мікроорганізмів, чужорідного білка, хімічних речовин, тобто проти антигенів, виробляються антитіла. Внаслідок впливу різних токсинів із ниркової тканини можуть звільнятися специфічні ниркові антигени. Антигени, з'єднавшись з антитілами і утворивши імунні комплекси, в результаті неспроможності імунітету не виводяться з організму, а осідають на базальній мембрані клубочків, що й спричинює там виникнення запального процесу. При реакції антиген — антитіло збуджується також система зсідання крові, і в клубочкових капілярах утворюються мікротромби. Через це порушується мікроциркуляція з'являються розриви капілярів.

При гострому гломерулонефриті імунні комплекси швидко утворюються і через 1—2 міс виводяться з організму. Таким чином, запальний процес припиняється. У тієї частини хворих, в яких імунні комплекси утворюються повільно, а виведення їх недостатнє, запальний процес затягується. Іноді (у 5—10 % випадків) антитіла виробляються до базальної мембрани, і тоді виникає аутоімунний гломерулонефрит, який характеризується злоякісним і хронічним перебігом.

Гострий гломерулонефриг. Клініка, Хвороба починається приблизно через 2 тижні після попереднього інфекційного захворювання (скарлатини, ангіни та ін.) Клінічне глоінерулонефрат має перебіг у вигляді нефритичного, нефротичного, змішаного га ізольованого сечового синдрому. Початкові симптоми в основному спільні для всіх цих форм. Переважають екстраретальні ознаки: слабкість, підвищення температури тіла, головний біяь, зниження анетиту, нудота. Можливі пастозкість або набряки обличчя і кінцівок. З ренальних симптомів слід відмітити біль у попереку, олігурію, гематурію, протешурію.

Одночасно або через кілька днів клінічна картина набуває ознак, характерних для кожної окремої форми.

Найчастіше зустрічається нефритичний синдром. При ньому набряки обмежені, з'являються вранці, переважно на обличчі, під вечір вони зменшуються або зникають. Підвищується артеріальний тиск. Дещо зменшується добовий діурез. У загальному аналізі сечі — мікро- або мікрогематурія, помірна протеїнурія (до 5 г/л). При дослідженні крові відмічають підвищену ШОЕ, може бути лейкоцитоз з нейтрофільозом.

При нефротичному синдромі набряки поширюються по всьому тілу. Як правило, підвищується артеріальний тиск. Діурез затяжний. Характерною є гематурія. Кількість білка більша, ніж при нефритичному синдромі, але не перевищує 15 г/я. У крові збільшена ШОЕ, помірна холостеринемія, гіпопротеїнемїя із зниженням альбумінів і підвищенням гамма-глооулінів. Перебіг досить тяжкий і часто хвороба переходить у хронічну форму.

В окремих випадках гломерулонефрит має тяжку клінічну картину: виражені симптоми двох попередніх варіантів хвороби. Це змішана форма. При ній розвивається перехідна недостатність нирок. Процес стає хронічним.

Ізольованому сечовому синдрому властива незначна протешурія та мікрогематурія, інших явних симптомів немає.

Клінічні ознаки при гострому гломерулонефриті утримаються від 2 до 4 тижнів, після чого зникають і залишаються тільки зміни в сечі, Загальна тривалість хвороби близько 3 міс, проте нефротичяа і змішана форми можуть тривати набагато довше. В 5—10 % випадків гострий гломерулонефрит переходить у хронічний.

Хронічний гломерулонефрит. Клініка. При затяжному несприятливому перебігу гострого гломерулонефриту приблизно через рік формуються три варіанти хронічного процесу: гематуричний, нефротичний і змішаний. Можливий поступовий розвиток хронічною гломерулонефриту без гострого початку.

При гематуричній формі загальний стан хворого мало відрізняється від нормального. Спостерігається тільки блідість шкіри. Основна ознака хвороби — гематурія, яка то наростає, то зменшується. Розвивається анемія. Функція нирок довгі роки зберігається.

Для нефротичної форми характерними є набряки різного ступеня, які з'являються або посилюються під час загострень, постійна протеїнурія до 15 г/л і більше. В крові відмічають підвищену ШОЕ, диспротеїнемію (зменшення альбумінів і підвищення глобулінових фракцій), гіперліпідемію.

Змішана форма має ознаки нефротичного і гематуричного синдрому. Майже завжди супроводиться артеріальною гіпертензією, через що виникають зміни на очному дні і гіпертрофія лівого шлуночка серця. Перебіг завжди дуже тяжкий. Досить швидко розвивається хронічна недостатність нирок.

Хронічному гломерулонефриту властиві рецидиви і ремісії. Загострення бувають при нашаруванні інтеркурентної інфекції.

Підгострий, або злоякісний, гломерулонефрит. Клініка. Ця форма зустрічається рідко, але має дуже тяжкий перебіг. За клінічною картиною підгострий гломерулонефрит нагадує змішаний синдром, тільки проявляється ще важче. Загальний стан хворих різко порушений, спостерігаються виражений головний біль, нудота і блювання. Шкіра бліда. Значні набряки. Артеріальна гіпертензія. В крові лейкоцитоз і прискорена ШОЕ, всі показники активності запального процесу високі (СРП, ДФП, СК, АСЛ-0). В сечі — макрогематурія, протеїнурія. Швидко знижуються клубочкова фільтрація і концентраційна функція нирок. Розвивається олігурія. В крові збільшується рівень сечовини і креатиніну. Протягом кількох місяців настає тотальна недостатність нирок, і хворі гинуть. Останнім часом у зв'язку із застосуванням імунодепресантів прогноз поліпшився.

Найчастіші ускладнення гломерулонефриту — гостра і хронічна недостатність нирок, недостатність серцево-судинної діяльності.

Профілактика гломерулонефриту полягає в запобіганні стрептококовим захворюванням і правильному лікуванні їх. Обов'язковою є санація хронічних вогнищ інфекції. Дітям, які перенесли скарлатину, ангіну, ГРВІ, через 2—3 тижні після видужання потрібно робити контрольні аналізи сечі.

Лікування. Майже на 1,5 міс (до зменшення або зникнення екстраренальних проявів і поліпшення аналізів сечі і крові) призначають дослідний режим. Дітям слід створювати оптимальний емоційний настрій, забезпечити добрий догляд, вони повинні дотримуватися гігієни тіла (обмивання і обтирання теплою водою).

Основою лікування при гломерулонефриті є дієта. З їжі вилучають продукти, які алергізують і мають екстрактивні речовини (бульйон, смажене м’ясо, ковбаси, консерви).