При обстеженні хворих часто відзначають надлишкове відкладення жиру. Посилене наповнення шкірних і підшкірних судин кров'ю зумовлює забарвлення шкіри і слизових оболонок у червоний колір. Пульс на променевій артерії напружений, він не справляє враження великого.

При огляді ділянки серця можна виявити посилений верхівковий поштовх з випи-нанням. Наявність посиленого, зміщеного вниз верхівкового поштовху є важливою оз-накою гіпертонічної хвороби. Під час пальпації іноді можна визначити пульсацію роз-ширеної дуги аорти в яремній ямці. З розвитком недостатності серця межі серцевої ту-пості розширюються спочатку ліворуч, а потім праворуч. При вислуховуванні визначається акцентований II тон над аортою. Інколи на ній внаслідок відносної недостатності клапа-на аорти вислуховується діастолічний шум, а в разі відносної недостатності мітрального клапана вислуховується систолічний шум над верхівкою.

Аорта на рентгенівському екрані виглядає дещо розширеною і збільшеною. На ЕКГ спостерігається гіпертрофія лівого шлуночка. Підвищується зубець , знижується , який стає глибоким. У подальшому виникають негативні або двофазні зубці ,, збільшення зубця .

Зміни на очному дні є одним із типових симптомів гіпертонічної хвороби. У почат-ковий період хвороби виявляють минуще звуження артерій сітківки. Надалі звуження судин набуває стійкого характеру, вони стають звивистими, нерівними, щільними.

З розвитком атеросклерозу спостерігаються втиснення артерій у вену, так названі артеріовенозні втиснення Салюся — Гвіста. Вени розширені, інколи штопороподібно покручені. Рефлексна смуга на судинах очного дна виникає внаслідок відбивання світла від поверхні кров'яного стовпчика.

З розвитком гіалінозу або атеросклерозу щільна стінка судини сама відбиває світло. У разі відкладення в стінці невеликої кількості гіаліну і ліпідів відбиття має червонува-тий відтінок (симптом "мідного дроту"), при більшому ступені відкладення — срібляс-тий (симптом "срібного дроту").

Нервова система хворих на гіпертонічну хворобу схильна до перезбудження. Це про-являється в посилених неадекватних реакціях емоційної збудливості, безсонні та ці. Відома схильність хворих до гіперглікемії. Спостерігається тенденція до підвищення рівня хо-лестерину в крові.

При дослідженні крові у хворих на гіпертонічну хворобу не виявляють різких зміїн. Деяке збільшення кількості еритроцитів і гемоглобіну, ретикулоцитів і еритробластів у кістковому мозку свідчить про те, що еритробластичний росток знаходиться в стані под-разнення внаслідок гіпоксії кісткового мозку.

Перебіг гіпертонічної хвороби у багатьох хворих ускладнюється гіпертонічними кри-зами, які О.Л.М'ясников розглядав як різкі загострення захворювання. За спостережен-нями Н.А.Ратнера і співавторів, кризи визначаються у 20—34 % хворих на гіпертонічну хворобу і можуть виникати в усіх стадіях захворювання. Крім цього, трапляються випад-ки, коли кризи є єдиним проявом захворювання. Н.А.Ратнер пропонує умовно виді-лити два типи гіпертонічних кризів. Кризи першого типу (пов'язані з викидом у кров адреналіну) більш характерні для ранніх стадій хвороби. Клінічно вони проявляються тремтінням, серцебиттям, болем голови, загальним збудженням.

Тривалість їх вимірюється годинами, а іноді й хвилинами. АТ при цьому підвищується незначно, після кризу нерідко відзначається поліурія. Кризи II типу (викликані вики-дом норадреналіну) зустрічаються переважно у пізніх стадіях гіпертонічної хвороби і про-являються сильним болем голови, блюванням, нудотою, порушенням зору ("літаючі мушки", темні плями перед очима, інколи тимчасова сліпота), що в цілому прийнято називати синдромом гіпертонічної енцефалопатії.

Під час кризу може розвиватися порушення мозкового кровообігу динамічного ха-рактеру або напад стенокардії, інфаркт міокарда і набряк легенів. Кризи тривають від кількох годин до декількох діб. Гіпертонічний криз слід розглядати як прояв порушень загальних (центральних нервово-гормональних) і місцевих (нирки, мозок) механізмів адаптації до стресових впливів на тлі зміненої реактивності.

Лікування ефективне в початковий період гіпертонічної хвороби, тому дуже важли-ва її діагностика.

Лікування. Важливу роль у лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу відіграють лікувальна гімнастика і масаж. Лікувальна гімнастика тренує нейрогормональний апарат, який координує роботу серця і судин тіла. Під час фізичних вправ розширюється су-динне русло, в 10 разів збільшується кількість активних капілярів, посилюється обмін. Відомо, що продукти м'язового обміну викликають розширення судин. При гіпертонічній хворобі можна рекомендувати фізіотерапевтичне лікування— теплі ванни, теплий душ. загальну дарсонвалізацію, статичний душ.

Показані також діатермія шийних симпатичних гангліїв, шийної частини спинного мозку, застосування хвиль ультрависокої частоти, діатермія ділянок нирок, опромінення рентгенівськими променями ділянки каротидних синусів і гіпофіза, проміжного мозку.

Дієту хворих на гіпертонічну хворобу потрібно скласти таким чином, щоб вона протиді-яла розвиткові атеросклерозу і за наявності порушення обміну та ожиріння мала низьку енер-гетичну цінність і не вела до переїдання. В період загострення захворювання доцільно при-значити дієту N 10. Слід обмежити вживання в їжу продуктів, багатих на холестерин.

У І і II стадіях хвороби тимчасовий лікувальний ефект дають різноманітні лікарські засоби. Крім того, рекомендується спокій, психотерапія. Найпоширенішими протиспазматичними засобами є папаверин, платифілін, дибазол, магнію сульфат, які в разі дотримання хворим постільного режиму часто знижують кров'яний тиск і поліпшують са-мопочуття хворого. Дибазол справляє сильний спазмолітичний вплив на гладенькі м'я-зи кровоносних судин, діючи через довгастий мозок.

Розчин магнію сульфату пригнічує центр судинорухових нервів, знижує рівень кро-в'яного тиску. Рекомендується вводити середні і великі дози розчину, оскільки мала доза (5 мл) є неефективною.

Ефективним гіпотензивним засобом є резерпін (серпазил), що являє собою алка-лоїд, який отримують із кори рослини раувольфії. Він малотоксичний, тому може зас-тосовуватися протягом тривалого часу, впливає на вищі судинорухові центри, знижую-чи тонус симпатичного нерва і зменшуючи периферичний опір. Призначають спочатку по 0,25 мг 1 раз на день, потім добову дозу поступово