Рідкісні форми дифтерії. При дифтерії очей (крупозна та дифтеритична форми) часто уражується одне око. Хворіють переважно діти молодшого віку. Крупозна форма характеризується набряком повік, гнійними виділеннями, Іноді з домішками крові; на кон'юнктиві повік (на набряклому та почервонілому фоні) видно тонкі сірувато-білі, гладенькі нальоти, які важко знімаються. Кон'юнктива очного яблука також набрякає. Загальний стан трохи змінюється. Дифтеритична форма супроводжується порушенням загального стану, гарячковою реакцією. Набряк повік має щільну консистенцію. На кон'юнктиві повік — брудно-сірі горбисті нальоти, міцно зв'язані з прилеглою тканиною. Іноді процес поширюється на кон'юнктиву очного яблука. Може розвинутися виразковий кератит та панофтальміт.

Дифтерія зовнішніх статевих органів спостерігається переважно у дівчаток, найчастіше одночасно з дифтерією іншої локалізації (комбінована форма). Характеризується явищами інтоксикації, локальним набряком та появою фібринозних нальотів на слизових оболонках зовнішніх статевих органів. Іноді з'являється токсичний набряк у ділянці лобка, пахвинних складок та стегон (токсична форма дифтерії зовнішніх статевих органів). У таких хворих явища загальної інтоксикації є інтенсивними.

Дифтерія шкіри розвивається звичайно вторинно при локалізації на місцях різноманітних пошкоджень шкіри. Характеризується симптомами загальної інтоксикації, набряком та почервонінням шкіри, появою типових плівчастих нальотів.

Ускладнення при дифтерії є наслідком дифтерійної інтоксикації і безпосередньо залежить від тяжкості хвороби та строків застосування антитоксичної протидифтерійної сироватки. Ускладнення розвивається головним чином при токсичній та поширеній формах дифтерії зіва, токсичних формах дифтерії носа, зовнішніх статевих органів та шкіри. Розрізняють ускладнення, пов'язані з ураженням серцево-судинної та нервової систем, а також нирок.

Ускладнення з боку серцево-судинної системи залежно від часу їхньої появи бувають ранні та пізні. Чим тяжча інтоксикація, тим швидше розвиваються ускладнення.

Ранні розлади кровообігу (2—4-й день хвороби)' найчастіше бувають при токсичній та гіпертоксичній формах дифтерії. Домінують явища судинної недостатності: зниження артеріального тиску, частий слабкий пульс, різка блідість шкіри, загальна слабкість, адинамія.

Більш пізні серцево-судинні розлади пов'язані з міокардитом '(І—3-й тиждень хвороби). При токсичній формі дифтерії симптоми міокардиту спостерігаються вже наприкінці першого тижня хвороби (ранній міокардит). З'являються в'ялість, анорексія, блідість шкіри, тахікардія (120—140 за 1 хв та більше), знижується артеріальний тиск. Межі серця розширені, тони глухі, з'являється систолічний шум. Часто спостерігаються екстрасистолія, порушення провідності, різка брадикардія, ритм галопу. При дифтерійному міокардиті хвороба має тяжкий і тривалий перебіг, зі схильністю до декомпенсації. Процеси відновлення дуже повільні — протягом 1—2 міс.

Ускладнення з боку нервової системи спостерігаються також (переважно тори токсичних формах дифтерії. За часом появи їх поділяють на ранні та пізні. Типовими для дифтерії є ураження ^периферійних нервів за типом моно- або поліневритів.

Мононеврит розвивається через 1—2 тижні від початку хвороби. Найчастіше спостерігаються параліч м'якого піднебіння (попирхування, гугнявість, звисання м'якого піднебіння та відсутність його рухів при фонації), акомодації (порушення процесу читання при збереженні реакції зіниць на світло). Іноді уражуються відвідний, лицевий та діафрагмальний нерви. Ураження останнього проявляється відчуттям нестачі повітря, більшою участю в акті дихання верхньої частини грудної клітки, парадоксальним типом дихальних рухів (западанням надчеревної ділянки під час вдиху та випинання її під час видиху).

Поліневрит належить до пізніх ускладнень дифтерії і спостерігається на 4—6-му тижні хвороби. Розвивається в'ялий параліч кінцівок, іноді з поширенням на м'язи шиї та тулуба. Часто поліневритичній стадії ураження нервової системи передує мононевритична.

Діагноз. Первинний діагноз при дифтерії обґрунтовується клінічно в зв'язку з потребою негайного введення специфічної антитоксичної сироватки. Діагноз підтверджується після проведення бактеріологічних досліджень. Застосовуються бактеріоскопія та висівання матеріалу на поживні середовища.

Бактеріоскопічне дослідження (виготовлення та фарбування мазків із плівок та виділень уражених слизових оболонок) є орієнтовним. Кінцевий результат бактеріологічного дослідження (висівання матеріалу на поживні середовища) можна одержати тільки через 48—72 год, коли буде визначено культуральні, біо-хімічні, токсигенніта серологічні властивості виділеного мікроба.

Необхідно також виключити клінічно подібні захворювання: при дифтерії зіва — фолікулярну, лакунарну, некротичну, флегмонозну (паратонзиліт) ангіну, інфекційний мононуклеоз, ангіну Симановського—Плаута — Венсана; при дифтерії гортані — гострі респіраторні вірусні інфекції і дитячі екзантемні інфекційні хвороби, які супроводяться синдромом крупу; при дифтерії очей — плівчастий аденовірусний кон'юнктивіт.

Лікування. Основним у лікуванні дифтерії є своєчасне введення антитоксичної протидифтерійної сироватки. Дози сироватки встановлюють залежно від тяжкості хвороби (клінічної форми) та строків, які минули від печатку захворювання. Чим тяжчою є форма і чим пізніше розпочато лікування, тим більшою має бути доза сироватки. Певне значення в дозуванні антитоксичної сироватки при дифтерії має вік хворої дитини. Дітям до 3 років уводять 1/3, у віці 4—7 років— 1/2, 8—12 років—2/3 дози дорослого. Хворим дітям, які старші за 12 років, уводять дозу дорослого.

При локалізованій і поширеній формах дифтерії зіва доза сироватки становить 30 000 - 40 000 АО, токсичній дифтерії зіва І—III ступеня — 80000—100000 АО, дифтерії ока, носа, гортані— 25000—40000 АО. Слід пам'ятати, що протидифтерійна сироватка є гетерогенною і, щоб запобігти анафілактичному шокові, потрібно вводити її дрібно— за методом Безредки, згідно з доданою інструкцією. Ефект сироваткової терапії виявляється вже через 12—24 год. При формах дифтерії, які не супроводяться виразною інтоксикацією, можна обмежитися одно- або дворазовим уведенням сироватки. При токсичних формах сироватку вводять протягом 3—5 днів у дозах, занижених проти початкової в 2—3 рази. Слід враховувати, що через 7—12 днів після введення сироватки можливий розвиток сироваткової хвороби.

З метою стимуляції активної продукції антитоксину рекомендується одночасно із сироватковою терапією вводити дифтерійний анатоксин (0,5-1 мл раз на