день протягом 2—3 днів). Поряд із специфічною застосовують неспецифічну детоксикацій-ну терапію: внутрішньовенне краплинне введення ізотонічних глюкозоеольових розчинів та синтетичних плазмозамінників. Ураження надниркових залоз зумовлює потребу використання глікокортикоїдів. Рекомендується внутрішньовенне краплинне введення гідрокортизону (5—7 мг/кг маси тіла на добу) протягом 5—7 днів. Доцільність використання гідрокортизону в лікуванні дифтерії пов'язана також з його протизапальною дією. З адреноміметичних препаратів рекомендується ефедрин. При тяжких формах дифтерії протягом тривалого часу застосовують стрихнін як засіб, що тонізує серцевий м'яз, посилює поглинання кисню, збуджує дихальний та судинно-руховий центри. Щоб вплинути на саму дифтерійну паличку, з урахуванням можливості активації супровідної бактеріальної флори, застосовують антибіотики (еритроміцин, левоміцетин, тетрациклін, ампіцилін, цефалоспорини або ін.) протягом 3—5—7 днів. Для поліпшення окисно-відновних процесів застосовують комплекс вітамінів.
У лікуванні дифтерійного крупу важливою є боротьба зі стенозом дихальних шляхів (відтяжні та теплові процедури, спазмолітичні, десенсибілізуючі препарати, діуретики, кисень, відсмоктування слизу та плівок з дихальних шляхів тощо). У разі потреби вдаються до штучного відновлення прохідності дихальних шляхів (інтубація, трахеотомія).
При міокардиті слід дотримувати постільного режиму. Харчування — малими порціями 5—6 разів на добу. З лікувальних засобів застосовують стрихнін, ефедрин, АТФ, кокарбоксилазу, анаболічні препарати. Препарати строфантину потребують особливої обережності; вони е протипоказаними при розладах провідності в серці.
При дифтерійних паралічах рекомендуються постільний режим, стрихнін, вітаміни групи В, глютамінова кислота, дибазол, прозерин. У відновній стадії, якщо немає протипоказань з боку серця, призначають масаж, пасивну та активну гімнастику.
Треба враховувати, що при дифтерії важливу роль відіграють догляд за хворим та дотримання режиму. Мінімальні строки постільного режиму при токсичній дифтерії І ступеня — 2Ї—28 днів, II ступеня — 40, III ступеня — 50 днів. Тривалий постільний режим рекомендується також при ускладненнях дифтерії: міокардиті та поліневриті.
Носіїв токсичних штамів дифтерійної палички санують в інфекційному стаціонарі одним із антибіотиків тетрациклінового ряду, левоміцетином або еритроміцином. Курс лікування 5—1 днів. Якщо санація не дала бажаних результатів, триває висівання токсигенних штамів дифтерійної палички, курс лікування антибіотиком повторюють.
Профілактика. Важливе значення у боротьбі з дифтерією має активна імунізація. Протидифтерійні щеплення роблять усім дітям асоційованою дифтерійно-коклюшно-правцевою вакциною (АКДП), асоційованим дифтерійно-правцевим анатокснном (АДП) та АДПМ-анатоксином (препарат із зменшеним вмістом антигенів). Строки вакцинації та ревакцинації див. с. 309.
Заходи у вогнищі. 1. Хворого на дифтерію слід обов'язково госпіталізувати. З лікарні його виписують після клінічного видужання та дворазового бактеріологічного обстеження з негативним результатом, яке проводять з проміжком у 2 дні. Реконвалесцент дифтерії допускається в дитячий заклад після додаткового дворазового обстеження на наявність збудника з негативним результатом. 2. Усіх, хто спілкувався з хворим на дифтерію (діти та дорослі), повинен оглянути лікар. Дорослі, що обслуговують дитячі колективи, допускаються в ці колективи лише після бактеріологічного обстеження та проведення дезинфекції у вогнищі. Виявлених носіїв токсигенних штамів дифтерійної палички госпіталізують в інфекційну лікарню для санації. 3. Обов'язковою є заключна дезинфекція у квартирі хворого. 4. За епідемічним вогнищем встановлюють медичний нагляд протягом 7—8 днів (інкубаційний період дифтерії).