Тривалість гіпноседативної дії барбітуратів визначається, по-перше, інтен-сивністю і п: = нотою їх біотрансформації. по-друге, швидкістю екскреції нир-ками і. по-тгє'і. перерозподілом в організмі. Метаболізм цих лікарських за-собів забезпг-¦-оть мікросомальні ферменти печінки шляхом гідроксилюван-ня радикалів *¦¦ ''- і різною швидкістю.Так барбітал майже не гідроксилюється, тому виділяється нирками в незміненій формі, фенобарбі-тал метаболізується частково, а етамінал-натрій - значною мірою. При пато-логії печінки, яка супроводжується недостатністю мікросомальних фермен-тів, дія барбітуратів зростає і пролонгується.

При повторному прийомі деякі барбітурати викликають індукцію цих ферментів, наприклад, фенобарбітал, що призводить до більш енергійного метаболізму багатьох лікарських засобів, в тому числі самих барбітуратів. Дія їх зменшується, розвивається звикання4, навіть упродовж перших 2 тиж-нів щоденного прийому.

Екскреція різних похідних барбітурової кислоти і їх метаболітів нирками відбувається з різною інтенсивністю. Вона може різко сповільнюватись при тих захворюваннях нирок, які супроводжуються їх функціональною недоста-тністю. В таких умовах дія барбітуратів зростає. Можлива поява ознак мате-ріальної кумуляції, особливо зі сторони препаратів, які повільно виділяються з організму (фенобарбітал).

Для барбітуратів характерне також явище перерозподілу. Після введен-ня в організм вони спочатку в значних кількостях накопичуються в мозковій тканині, проявляючи центральну дію. Згодом вміст їх у мозку зменшується за рахунок депонування в жировій тканині. Інтенсивність цього процесу ви-значається ступенем ліпофільності препаратів.

Усі ці процеси тією чи іншою мірою позначаються на післядії барбітуратів. Навіть після одноразового прийому, наступного дня після пробудження відміча-ється відчуття в'ялості, розбитості, порушення психомоторних реакцій, уваги тощо. Найбільше це характерно для тих засобів, які повільно метаболізуються і виводяться з організму, тобто препаратів зі значним періодом напіввиведен-ня. Оскільки Т для фенобарбіталу складає близько 3.5 діб. післядія у нього спостерігається набагато частіше, ніж в етаміналу-натрію (Т = 30-40 год)

Крім звикання, при тривалому застосуванні барбітуратів може розвинутись психічна і фізична залежність. Швидкість ЇІ появи значною мірою залежить від дози препарату. При використанні його у великих дозах залежність розвиваєть-ся упродовж перших і-о міс. Відміна препарату в такій ситуації призводить до

появи синдрому абстиненції. Він проявляється неспокоєм, дратівливістю, стра-хом, порушенням зору, судомами, блюванням, ортостатичною гіпотензією тощо. Похідні барбітурової кислоти (фенобарбітал, етамінал-натрій) за харак-тером впливу на ЦНС близькі до наркозних засобів і спирту етилового. В їх дії на головний мозок можна також виділити три стадії: сон, наркоз і агона-льний стан. Характер резорбтивної дії снодійних речовин барбітурового ряду визначається, перш за все, дозою препарату, а також залежить від шляху введення в організм. У невеликих дозах вони викликають седативний ефект, в середніх - снодійний, у великих - наркоз. Але як засоби для наркозу вони не використовуються через невелику наркозну широту і значну тривалість дії, за винятком таких похідних барбітурової кислоти, як тіопентал-натрій і гексенал. Ці препарати відрізняються короткочасною дією, але є дуже акти-вними щодо впливу на ЦНС. Інші похідні барбітурової кислоти - фенобарбі-тал, етамінал-натрій та ін. - використовуються лише як снодійні, заспокійли-ві і протисудомні засоби. Вони відрізняються один від одного, перш за все. швидкістю настання сну і його тривалістю, що зумовлено інтенсивністю всмо-ктування, метаболізму і виділення з організму.

Фенобарбітал - це етил-феніл-барбітурова кислота, має седативну, сно-дійну і протисудомну дії. Порівняно з іншими барбітуратами, сильніше зни-жує збудливість рухових центрів головного мозку, тому має перевагу у вико-ристанні при епілепсії, хореї і спастичних паралічах. Крім того, фенобарбітал підвищує активність білірубінглюкуронілтрансферази, тому використовуєть-ся для профілактики і лікування гемолітичної хвороби новонароджених і де-яких спадкових жовтяниць.

Як седативний засіб фенобарбітал призначають (усередину по 0,01- 0.03-0.05 г 2-3 рази на день) у початкових стадіях гіпертонічної хвороби і при судинних спазмах (часто в поєднанні з антигіпертензивними засобами), а як снодійний препарат - по 0.1-0.2 г за 'Л-1 год перед сном. Ця дія його триває 6-8 год. Для лікування епілепсії фенобарбітал призначають, починаючи з дози 0.05 г, поступово підвищуючи її. поки не зникнуть напади (але не більше 0.6 г на добу). Відуіна препарату проводиться поступово, бо може розвинутися си-ндром відміни V вигляді нападів, навіть епілептичного статусу.

При лікузанні фенобарбіталом, особливо тривалому, може розвинутись, загальне пригнічення, постійна сонливість, атаксія, знизитись артеріальний тиск, з'явитись шкірна висипка тощо.

Препарат не можна призначати при захворюваннях печінки і нирок, які супроводжуються порушеннями їх функції.

Етамінал-натрій, на відміну від фенобарбіталу, всмоктується швидше, тому після неморального введення снодійна дія з'являється раніше, але зона недовготривала. Краще переноситься хворими. Завдяки цьому він признача-ється тим особам, у яких безсоння пов'язане з утрудненням засинання (по 0.1-0.2 г ':п 20-Ю хв ;:о :ну). Застосовують етамінал-натрій також для усунєн-ня сул V .". * : ¦ ¦ ¦' ¦ '-:<\:лть його V :-:>-ну по 5-10 мл 3 "., розчину.

У наш час похідні барбітурової кислоти використовуються як снодійні засоби рідко. Здебільшого при безсонні віддають перевагу похідним бензоді-азепіну.

До снодійних засобів аліфатичного ряду відносять хлоралгідрат - пер-ший із