До протиепілептичних препаратів відносяться також засоби інших фар-макологічних груп, зокрема деякі бензодіазепіни, ацетазоламід. броміди тощо. Кожен протиепілептичний засіб відрізняється особливостями своєї фар-макодинаміки, фармакокінетики і механізму дії. Останій завжди дуже склад-ний і ще недостатньо вивчений. Однак в узагальненій формі прийнято виді-ляти 3 основні механізми протиепілептичної дії препаратів, зокрема: 1) поле-гшення ГАМК-залежної (інгібуючої) передачі; 2) пригнічення збуджуючої (звичайно глутаматергічної) передачі і 3) модифікація іонних струмів.

влас-тивостей, мають багато подібних фармакокінетичних ефектів. Усі вони Протисудомні препарати, незважаючи на різноманітність структури і досить активно абсорбуються в ШКТ. більшість лише в незначній мірі зв'язуються з білками плазми. Виводяться з організму переважно печінкою. Плазматичний кліренс порівняно низький, тому більшість із них вважаються препаратами серед-ньої і тривалої дії. Для значної °п тини них препаратів Т стл-і'іьчть !2 гол.

Стероїдні і нестероїдні протизапальні засоби

ВСТУП.

Ерозії і гострі виразки шлунка та дванадцятипалої кишки – це поверхневі роз’ятрення слизової оболонки верхніх відділів травного тракту, які не виходять за межі власної м’язової пластинки та загоюються без утворення сполучнотканинного рубця [8]. Одним з їх загрозливих ускладнень є шлунково-кишкова кровотеча, яка посідає 20 – 25% в загальній структурі шлунково-кишкових геморагій [5] і надає ураженню риси особливого, злоякісного протікання [2]. Щодо лікування кровоточивих ерозій і гострих виразок дослідники висловлюють різноманітні, часом протиречиві рекомендації. Тактично вони зводяться до зупинки шлунково-кишкової кровотечі засобами ендоскопічного гемостазу [9] і подальшого впливу на роз’ятрення слизової оболонки з метою їх загоєння. Тут діапазон пропозицій сягає від монотерапії антисекреторними засобами [3] аж до масивних комплексів, в складі яких є ще й антихелікобактерні препарати, гастропротектори, переносники кисню, імунорегулятори, метаболіти і інші [7]. Всеж лікарями висловлюється незадоволення результатами лікування в зв’язку з частим рецидивуванням як ерозій і гострих виразок, так і шлунково-кишкової кровотечі [1]. Першочерговою задачею в лікуванні шлунково-кишкових кровотеч є прискорення термінів загоєння дефектів слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, що спричинюють кровотечу.

МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ. З метою покращення результатів лікування кровоточивих ерозій і гострих виразок шлунку та дванадцятипалої кишки нами проведений ретроспективний аналіз діагностичного і лікувального процесів клінічного матеріалу Київського міського центру по наданню допомоги при шлунково-кишкових кровотечах за період 1999 – 2003 роки в складі 1131 хворого. Проводились загальноклінічні, лабораторні і інструментальні дослідження, серед яких провідне місце займала екстрена фіброгастродуоденоскопія. Виявлені закономірності в характері ураження, його локалізації, протікання і особливостей супроводжуючої шлунково-кишкової кровотечі послужили основою для розробки нового підходу до проблеми і вдосконалень в діагностичному і лікувальному процесах, які впроваджені в лікуванні 103 пацієнтів на протязі 8 місяців 2004 року. З цих вдосконалень обговоренню підлягають використання для лікування кровоточивих ерозій і гострих виразок синтетичного аналогу соматостатина – октреотида, визначення причинних факторів розвитку роз’ятрень слизової оболонки та терапевтичного впливу на них і впровадження для контролю результатів лікування цитобіохімічних досліджень активності дегідрогеназ, внутрішньоклітинного глікогену і стану окисно-перекисного обміну ліпідів. Використання цих показників, особливо стану обміну ліпідів, через те, що інтенсифікація процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) розглядається як одна з причин розвитку деструктивних порушень в слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту, виявилось інформативним для контролю лікування і для оцінки впливу октреотиду, як засобу, який має регулюючі властивості на процеси ліпідного обміну.
Октреотид – синтетичний октапептид, який має високу метаболічну стабільність, виражено знижує кислотоутворюючу активність шлунка через гальмування секреції гастрину клітинами шлунково-кишкового тракту і викликає помітне зменшення магістрального мезентеріального кровообігу. Пригнічуючи секрецію мотиліну, октреотид інгібує гастродуоденальну моторику і створює для шлунка стан так званого „фізіологічного спокою”, що є додатковим фактором профілактики рецидиву геморагії.
Крім того, підвищуючи рН шлункового вмісту, він викликає підсилення агрегації тромбоцитів і перешкоджає лізисові тромбу в пошкодженій слизовій оболонці при кровотечах [4]. Важливою властивістю октреотиду є також його здібність підвищувати активність антиоксидантних ферментів і знижувати рівень кінцевих продуктів ПОЛ в периферичній крові [6]. Ці властивості дають основу очікувати позитивний ефект від використання препарату при лікуванні кровоточивих роз’ятрень верхніх відділів шлунково-кишкового тракту.
В дослідженні застосовувався октреотид виробництва ЗАТ „Фарм-Синтез”, Росія, зареєстрований в Україні під назвою – „Октрестатин”.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ І ЇХ ОБГОВОРЕННЯ. Аналіз структури шлунково кишкових кровотеч показав, що кровоточиві ерозії і гострі виразки посідають третє місце після виразкової хвороби і синдрому Меллорі-Вейсса і частота їх спостереження зростає. Так, при середньому їх вмісті в 21,3% останній змінився з 18,1% в 1999 році до 24,4% в 2003. Виявилось, що кровоточиві ерозії і гострі виразки є наслідком порушень в гомеостазі організму і в трофічних процесах слизової оболонки шлунку і дванадцятипалої кишки під впливом ряду захворювань гастродуоденальної зони, соматичних хвороб і патологічних станів, викликаних аліментарно-екологічними факторами, ульцерогенними медикаментами, стресом. Кожен із цих впливів викликає достатньо характерне для нього ураження слизової оболонки (ерозії чи гострі виразки), майже типову локалізацію роз’ятрення слизової оболонки і відповідну характеристику шлунково-кишкової кровотечі. На цій основі створено класифікацію кровоточивих ерозій