Мал. 7 – Прояви роботи серця. Запис електричної і механічної активності серця

а – електрокардіограма: (PQRST – серцевий цикл); б – фонокардіограма: I–IV –тони серця

Мал. 9 – Балістокардіограма

G, H, I, J, K – систолічні хвилі; L, M, H, O – діастолічні хвилі

Початок першого топу збігається із закриттям передсердно-шлуночкових клапанів на початку систоли шлуночків, а його продовження — з дри-жанням сухожильних струп, що утримують стулки клапанів. Другий тон виникає в момент закриття клапанів аорти і легене-вого стовбура і початку розслаблення шлу-ночків, коли тиск у них стає нижчим, ніж в аорті та легеневому стовбурі, і кров з цих судин рухається у зворотному напрямку, закриваючи клапани.

Таким чином, тривалість інтервалу між першим і другим тонами відповідає меха-нічній систолі серця. На фонокардіограмі можна помітити також третій і четвертий тони. Третій тон зумовлений швидким при-пливом крові на початку наповнення шлу-ночків, а четвертий — скороченням перед-сердь. Ці два тони слабкі й на слух не сприймаються. Шуми серця між першим і другим тонами є ознакою вад серця.

Балістокардіографія.

Серце, виштовхнувши під час систоли кров до аорти, віддає в протилежний бік. Цей рух серця передається на все тіло, що мож-на зареєструвати за допомогою спеціаль-них механочутливих систем. Метод дістав назву балістокардіографії. За амплітудою і тривалістю балістокардіограми визначають кількість крові, що виштовхується серцем в аорту, а також діагностують деякі захворювання серця.

7.2. Електричні прояви роботи серця. Електрокардіографія.

Серце у процесі своєї діяльності продукує електричні струми. Кожному скороченню серця передує комплекс елект-ричних коливань, який є сумарним потенці-алом дії всіх волокон міокарда. Серце є генератором електричних потенціалів, а при-леглі до нього тканини передають ці потен-ціали на поверхню тіла. Такий запис дістав назву електрокардіограми (ЕКГ), а метод запису і подаль-шого аналізу потенціалів серця — елект-рокардіографії. Отже, ЕКГ – це запис різниці потенціалів між точками поверхні тіла, що відображає процеси збудження серцевого м'яза.

Серед методів, які останнім часом вико-ристовують для дослідження функції сер-ця в експерименті та клініці, слід назвати ехокардіографію і катетеризацію серця.

Ехокардіографія (ЕхоКГ) — сучас-ний метод дослідження серця, що ґрунтуєть-ся на здатності ультразвукових коливань (500 кГц і вище) проникати крізь тканини тіла, частково відбиваючись при цьому від поверхонь розділення тканин з різною щільністю. Як показано, випро-мінювач ультразвуку (УЗ), прикладений до грудної клітки, генерує УЗ-коливання, що проходять крізь стінку грудної клітки і серце, а сприймальний пристрій, вмонтований у корпусі разом з випромінювачем, вловлює коливання, відбиті від різних ді-лянок серця, які після підсилення реєструються. Залежно від кута проходження УЗ-променя па екрані осцилографа вини-кає зображення різних ділянок серця в ди-наміці під час кожного серцевого циклу. На ЕхоКГ можна бачити розміри і стан відділів серця та великих судин, структуру й рухи клапанного апарату, відхилення від норми при захворюванні. На підставі ана-лізу ЕхоКГ розраховують об'єм камер серця під час систоли та діастоли, визначають систолічний об'єм крові (ударний об'єм крові).

Катетеризація серця полягає у введенні в його порожнини через кровоносні і судини тонких гнучких трубок – катетерів – і визначенні та запису тиску в різних його відділах. В експерименті цей метод і використовують для вивчення кардіодинаміки за різних умов функціонування орга-нізму, в клініці – для уточнення діагнозу природжених і набутих вад серця – де-фектів внутрішньосерцевих перегородок, клапанного апарату тощо.

7.5. Фази серцевого циклу. У ритмічній роботі серця розрізняють три фази: ско-рочення – систолу, розслаблення – діа-столу і паузу. У кожному серцевому циклі, як у систолі, так і в діастолі, розрізняють певні періоди й фази. Мал. 29, на якому крім фоио- та електрокардіограми (в, г) зображено запи-си тиску в аорті, лівому шлуночку, лівому передсерді (fl) та зміни об'єму лівого шлу-ночка (б) протягом одного скорочення сер-ця, дає уявлення про фазову структуру сер-цевого циклу.

У кінці діастоли лівого шлуночка перед початком його скорочення (див. мал. 29, а, 6) тиск у шлуночку становить 5 мм рт. ст., у передсерді він дещо вищий. Передсердно-шлуночковий клапан відкритий, а клапан аорти закритий, оскільки тиск в аорті в цей час набагато вищий, ніж у шлуночку. Коли збудження досягає верхівки серця, на ЕКГ реєструється зубець Q і починається ско-рочення міокарда.

Спочатку скорочується лише невелика група волокон і це не впливає на тиск у шлуночках, але швидко збудження охоплює весь шлуночок. Тиск у шлуночку починає зростати, закривається передсердно-шлуночковий клапан — ви-никає тон ФКГ. Ця перша фаза серцевого циклу – від зубця Q до І тону (див.мал. 29, б,) дістала назву фази асинхронного скорочення: у цей час кардіоміоцити скорочуються неодночасно — асин-хронно.

Внаслідок закриття лівого передсердно-шлуночкового клапана лівий шлуночок герметизується. Кров до нього не надходить і з нього не виходить, клапан аорти також закритий. Подальше скорочення міокарда не може змінити об'єму лівого шлуночка, але різко підвищує тиск крові у ньому, аж поки він не перевищить тиск в аорті, коли відкривається її клапан, і кров починає ви-ходити в аорту і підвищувати в ній тиск, а об'єм шлуночка починає зменшуватись. Фазу від закриття лівого передсердно-шлуночкового клапана до відкриття клапана аорти називають фазою ізометричного (ізоволюметричного) напруження (див. мал. 29, б, 2). Ці перші дві фази об'єдну-ються в період напруження — період сер-цевого циклу, коли напружуються стінки шлуночка, але не змінюється його об'єм.

По закінченні періоду напруження настає наступний – період вигнання,