ВСТУП
Актуальність теми.
Печінка виконує в людському організмі досить складну та багатосторонню функцію, головним чином в обміні речовин. Не дарма її називають головною хімічною лабораторією нашого організму. А отже її діяльність та функції цікаво як вивчати так і досліджувати. Про це свідчить цілком особливий і унікальний кровообіг у печінці, який різко відрізняє її від усякого іншого органу.
З одного боку, вона, утворюючи і виділяючи в кишечник жовч, особливим чином впливає на процеси травлення. З іншого боку, вона володіє здатністю перероблювати, затримувати, перерозподіляти, засвоювати, руйнувати ті чи інші речовини, які в неї потрапляють із шлунку, а також із селезінки та інших органів і тканин, та разом з тим синтезувати із цих різних речовин нові біохімічні продукти, важливі для організму. Від печінки в певній мірі залежить зсідання крові. В ній же моносахариди перетворюються в глікоген. В міру потреби глікоген печінки перетворюється в моносахариди, які надходять в кров. Печінка відіграє важливу роль у перетворенні молочної кислоти в цукор, в печінці відкладається жир. Скупчення жиру в цьому органі відбувається, очевидно, під впливом гормонів гіпофізу.
Але для печінки, як і для будь-якого органу, характерна немала кількість захворювань, що стали ще більш актуальними в останні роки. Адже постійні екологічні проблеми та нездорове харчування призводить до захворювання як печінки, так і всього організму в цілому. Печінка виконує не тільки жовчоутворюючу, але і метаболічну функцію. Тому вивчення її будови має дуже велике значення. Наприклад, жовчоутворююча функція може бути порушена в патологічних умовах на протязі досить тривалого часу (тижні, місяці), і при цьому не спостерігається загрозливих життю явищ (хоча, в кінці кінців, зупинка даної функції приводить до смерті). Розлад метаболічної функції швидше веде до розвитку1 життєвонебезпечних порушень, а повне її відключення вже через декілька годин чи днів приводить до смерті. Так, собака, у якої перев'язаний загальний жовчний потік і жовч не поступає в травний канал, продовжує жити на протязі декількох місяців, тоді як повне видалення печінки вже через декілька годин обумовлює смерть при явищах тяжкої інтоксикації. Із цього прикладу видно, що печінка має велике значення для життєдіяльності людини, тому в науці їй приділяється неабияке значення.
Мета роботи:
Розкрити структурно-функціональні особливості печінки у ссавців на різних етапах онтогенезу.
Завдання роботи:
1) Вивчити морфологію і функції печінки у дітей;
2) Вивчити будову та особливості функціонування печінки у людей зрілого віку;
3) Вивчити анатомо-фізіологічні особливості печінки у людей старечого віку.
Розділ 1. Огляд літератури
1.1 Розвиток печінки
Печінка має зачаток у вигляді випинання ентодерми первинної кишки в ділянці майбутньої дванадцятипалої кишки в зародка довжиною 3-5 мм. Епітеліальні клітини кишки стають високими і починають швидко розмножуватися, утворюючи потовщення. Закладка печінки росте і утворює випинання в ділянці вентральної брижі, яке називається печінковою бухтою (печінковим дивертикулом). У випинанні, яке збільшується в розмірах, скоро можна розрізнити дві частини -краніальну і каудальну. Краніальна частина вростає в мезенхіму вентральної брижі і поділяється на праву і ліву частини. У ній на 6-му тижні розвитку виявляються епітеліальні пластини і зачатки жовчних проток - жовчні капіляри. Епітеліоцити печінкової частини представлені біпотентними клітинами-попередниками, які потім диференціюються на гепатоцити і клітини проток, що утворюють ранні примітивні жовчні протоки - дуктальні пластинки Біля них на початкових етапах розвитку розташовуються кілька рядів гепатоцитів. При диференціюванні клітин у них змінюється тип цитокератину. Якщо в експерименті видалити ген c-jun, який входить до складу комплексу активації генів АРІ, то розвиток печінки припиняється. У нормі клітини, які швидко ростуть, перфорують сусідню мезодермальну тканину і зустрічаються з капілярними сплетеннями, що ростуть їм назустріч і є гілками жовткової і пупкової вен. З цих сплетень у подальшому утворюються синусоїди.
З каудальної частини розвиваються жовчний міхур і жовчні протоки. Жовчний міхур утворюється з накопичення більш дрібних клітин. На ранніх етапах внутрішньоутробного розвитку жовчні шляхи мають просвіт, але пізніше проліферуючий епітелій його закриває. З часом відбувається повторне відкриття просвіту, яке починається одночасно в різних ділянках щільного зачатка жовчного міхура і поступово розповсюджується впродовж жовчних шляхів. До 5-го тижня утворення міхурової, загальної жовчної і печінкової проток закінчується. Жовч починає виділятися приблизно на 12-му тижні. Тобто ріст жовчного міхура в плодовому періоді відбувається хвилеподібне, нерівномірно та асинхронно. У процесі росту жовчного міхура його розміри збільшуються, а стінка потоншується за рахунок перебудови структурних елементів.
В ембріона віком 6-8 тижнів ембріональний матеріал печінки оточений тонкою капсулою з 1-2 шарів плоских клітин. Капсула не дає перегородок всередину зачатка. На 11-15-й тиждень капсула має 5-Ю шарів клітин, кровоносні судини і в ній окреслюються вирости всередину паренхіми. Макрофаги (клітини Купфера) у процесі ембріогенезу з'являються рано і відразу починають вирізнятися високою фагоцитарною активністю.
Процес формування печінкових часточок дуже складний і розтягнутий у часі. Він тісно пов'язаний із розвитком печінкових пластин і кровоносних гемокапілярів. У динаміці утворення печінкових часточок відбувається процес взаємної адаптації венозних судин, які розвиваються, і залозистої тканини. Ембріональна печінка не має часточкової будови і лише в кінці ембріонального періоду і на початку постембріонального етапу розвитку прослідковується утворення часточок. У часточках зріють і диференціюються гепатоцити, в яких змінюється форма мітохондрій, інтенсивно утворюються елементи ендоплазматичної сітки, наростає активність деяких ферментів, окисно-відновний режим клітин, з'являється і збільшується синтез глікогену.
Остаточне формування печінкових часточок відбувається до 8-10-го року життя, що зумовлено перебудовою, в