Таким чином, венозна кров від шлунка, кишечника, підшлункової залози та селезінки йде не безпосередньо до серця, а через ворітну вену в печінку. Однак печінка потребує і артеріальної крові, саме ця кров приноситься по печінковій артерії, яка проникає в орган теж в області воріт. Через ворітну вену проходить 3/4 всієї поступаючої в печінку крові, тоді як через печінкову артерію — тільки 1/4. В міжчасткових просторах як А печінкова артерія, як ворітна вена розгалужується на мілкі судини, які утворюють по напрямку до часток та по їх периферії в судину сітку.

Між міжчастковими венами артеріями існують багаточисельні з'єднання, тому більша частина печінкової паренхіми отримає змішану — портальну та артеріальну — кров. Тільки ті печінкові клітини, що розташовані по периферії часток, отримують окремо артеріальну кров.

Крім того, що печінка має потребу як в артеріальній так і венозній крові, для неї ще характерний і повільний ток крові (в порівнянні з іншими органами). Він сповільнений, по-перше, тому, що синусоїди відрізняються великою шириною і неправильністю просвіту, по-друге, тому, що синусоїди представляють собою уже другу капілярну сітку На протязі одного судинного щляху від серця (першою сіткою є капіляри на які розпадаються артерії непарних черевних нутрощів і які дають початок портальній вені), за рахунок чого енергія руху, що придається серцем крові, доходить до печінки вже різко послабленою.

Ще однією особливістю кровообігу у печінці є наявність в печінкових судинах цієї системи зажимів чи шлюзів, які регулюють рух крові через печінку. Вже в синусоїдах — в місці їх впадання в центральні вени — є сфінктери, які змінюють кровонаповнення синусоїдів, в залежності від характера хімічних субстанцій, що містяться в крові, що проходить крізь печінку.

Також у виходу із печінки в стінках печінкових вен є циркулярні м'язові волокна, що можуть скорочуватися що відтік крові з печінки значно зменшується.

Протилежною дією адреналін, що впливає на розслаблення, а тобто, розширює печінкові вени та прискорює відтік крові печінки. Потім вся кров збирається в печінкові вени, що несуть кров із-печінки і впадають в нижню порожнисту вену, що проходить поблизу. Ця частина кровообігу і має назву кровообігу ворітної вени.

Таким чином всі особливості кровообігу дають змогу зрозуміти, як хімічні продукти, що потрапляють в печінку, мають можливість відповідний час тісно взаємодіяти з тканинними елементами цього органу та продукованими ними ферментами в залежності від потреб організму, що регулюються нейрогуморальним шляхом. Нема сумніву в тому, що печінка в своїй роботі прямо залежить від стану як вегетативної так і центральної нервової системи.

3.3 Характер перебудови печінки у людей похилого та старечого віку.

Вікові анатомо-функціональні зміни печінки вивчені не достатньо. Дослідження показали, що маса печінки досягає максимуму в 40-річному віці, а потім починає поступово знижуватися, доходячи до мінімуму в глибокій старості ( після 80 років).Зниження маси печінки стає більш помітне після 70 років, коли печінка зменшується на 150-200 г, після 80 років- на 400-500 г. В основі цих змін лежить процес вікової атрофії, зменшення розмірів частини клітинних елементів паренхіми. З віком спостерігається своєрідна перебудова синусоїдів і аргірофільного каркаса долей, кількість синусоїдів на одиницю площі дольки зменшується, оскільки частина їх спадається, сітка стає крупнопетлиста, площа дотику печінкових клітин з синусоїдами зменшується.

При цьому особливо зменшується кількість білка приблизно в три рази порівняно з кількістю його в печінці молодих людей. На відміну від білка абсолютна кількість жиру зменшується мало, а відносний вміст його навіть підвищується.

Потреба кисню клітинами печінки при старінні значно знижується. Існує думка, що при старості паренхіматозні клітини гинуть і замінюються сполучною тканиною. З віком аргірофільні волокна стають товстішими і грубішими, а кількість паренхіматозних клітин зменшується. Основною ознакою печінки у стариків вважають атрофію паренхіматозних клітин, збільшення вмісту жиру і пігменту та зменшення вмісту глікогену.

Крім збільшення з віком в клітинах печінки кількості ліпофустина було виявлено, що наростають також явища анізоцитозу. У великій кількості були знайдені клітини з різною величиною ядра, інколи двоядерних, різною кількістю цитоплазми. Морфологічними дослідженнями було встановлено, що з віком в печінковій частці людини зменшується площа стикання клітин з синусоїдами. Після 50- років спостерігається анатомічна інволюція печінки.

В старості знижується здатність печінки до регенерації. Існує думка про те, що інволюційні зміни в печінці можна розглядати як „ старечий цироз". Картина „ старечої" печінки - це не цироз, а атрофія або найбільший атеросклеротичний фіброз. Колір „ старечої" печінки різноманітний, від сіро-каштанового до чорно-сірого. Добре виступають пери портальні тяжі сполучної тканини. Печінкові клітини в центрі частки зменшуються в розмірах і навіть зникають, по периферії частки зменшення клітин менш виражено, але в них багато ліпофустину.

Купферові клітини залишаються без змін, ядра їх невеликі, круглої або подовгуватої форми. Спостерігається невелике потовщення і склероз інтіми центральних і печінкових вен. Судини тріад, жовчні протоки значно не змінюються. В стінках кровоносних судин печінки при старінні спостерігається виражене в різній степені збільшення колагенових волокон. Кількість капілярів на одиницю площі печінки у віці після 60-ти років значно знижується. Цими змінами, пояснюється зменшення на 40-45% регіонарного кровотоку печінки у людей у віці 65-років порівняно з людьми у віці 25-років.

У старих людей спостерігається також редукція лімфатичних капілярів капсули печінки. Кількість анастомозів між поверхневими і глибокими лімфатичними судинами зменшується. У невеликих лімфатичних судинах з'являються мішковидні вип'ячування стінок, а потім в них виявляються і дочерні