Утворення жовчних кислот.

Жовчні кислоти, хімічною основою яких є холаїнова кислота, відіграють важливу роль в процесі травлення. Вони активують ліпазу підшлункової залози і забезпечують травлення і абсорбцію жирів в кишечнику.

Обмін вуглеводів.

В печінці здійснюються різні види метаболізму вуглеводів:

1) синтез і розпад глікогену;

2) перетворення галактози в глюкозу;

3) перетворення фруктози в глюкозу;

4) неоглкжогенез;

5) окислення глюкози;

Печінка і вітаміни

Печінка бере велику участь як в процесі засвоєння вітамінів в шлунково-кишковому тракті, так і в їх метаболізмі. Жиророзчинні вітаміни, засвоюються в тонкому кишечнику тільки у присутності жовчних кислот і надалі депонуються і в печінці.

Вітамін D також засвоюється в кишечнику у присутності жовчних кислот. Разом з цим печінка бере істотну участь в його метаболізмі. Вітамін Е всмоктується в, кишечнику тільки у присутності жовчних кислот. Вітамін, що відноситься до жиророзчинних вітамінів і засвоюється також у присутності жовчних кислот. Він бере участь в процесах окислювального фосфорилювання.

Печінка і обмін мікроелементів

Печінка бере активну участь в обміні заліза, міді, кобальту і інших мікроелементів, що беруть участь в кровотворенні. Постійність вмісту заліза в крові забезпечується завдяки його безперервному надходженню з харчовими продуктами, а також вивільняється із запасів організму, що знаходяться в ретикулогістіоцитарній системі печінки і інших органів. Основною формою депонування заліза є феритин.

Отже, печінка у дітей має ряд особливостей. Як показують дослідження останніх років, терміни дозрівання ряду функцій печінки у дітей досить значно варіюють, що необхідно брати до уваги при аналізі абсолютних, показників функціональних проб. Саме в постнатальному періоді наголошується на швидкий розвиток і вдосконалення окремих функції гепатобіліарної системи, причому темпи розвитку в основному паралельні наростанню маси тіла, що забезпечує нормальний розвиток дитини, що знаходиться в оптимальних умовах. Терміни становлення окремих видів метаболізму, у яких приймає участь печінка, звичайно пов'язані з адаптацією до умов певного періоду розвитку дитини. Тому при захворюваннях саме у дітей найбільш легко виявляються різні відхилення, нерідко обумовлені нерівномірністю дозрівання різних функцій печінки.

1.3 Гістологічна будова печінки

Печінка (hepar) - найбільша залоза організму (у дорослої людини її маса становить близько 1,5-2 кг). Вона розміщена у правому підребер'ї під куполом діафрагми, найчастіше має трикутні обриси, її розміри становлять приблизно 30x20x15 см.

Печінка вкрита сполучнотканинною капсулою, з якою щільно зрощений вісцеральний листок очеревини. Структурною і функціональною одиницею печінки, згідно з класичними уявленнями, є печінкова часточка. „Класичну" печінкову часточку можна уявити собі у вигляді двох шестигранних пірамід, що прилягають одна до одної своїми основами Найбільша ширина часточки складає близько 1,5 мм, висота 10-15 мм. У печінці налічується близько 500 тисяч часточок. У печінці людини часточки відокремлені одна від одної лише у ділянках, де проходять судини (так звані портальні тракти), оточені невеликою кількістю сполучної тканини.

Отже, у печінці людини, де в нормі сполучної тканини дуже мало, часточки до певної міри є уявною структурою, на відміну від печінки деяких тварин, наприклад, свійської свині, де часточки відокремлені виразними прошарками сполучної тканини і їх можна добре розрізнити. [2,9]

Кровоносна система печінки тісно пов'язана з її будовою. Особливістю кровопостачання печінки є те, що вона отримує кров з двох судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить у печінку речовини, що всмокталися у кишках і є необхідними для її життєдіяльності. Печінкова артерія несе від аорти кров, багату на кисень. Ці дві судини розташовані поруч і розгалужуються на дрібніші судини: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові вени та артерії. Міжчасточкові артерії та вени супроводжуються жовчними протоками і разом утворюють так звані печінкові тріади. Поряд з ними проходять також нервові волокна та лімфатичні судини. [1,5]

Міжчасточкові вени та артерії йдуть уздовж бічних граней часточок, а навколочасточкові, що відходять від них, оперізують часточки на різних рівнях. Міжчасточкові й навколочасточкові вени є типом вен із слаборозвиненою м'язовою оболонкою, і лише в місцях розгалужень у стінці цих судин є скупчення м'язових клітин, які утворюють сфінктери. Відповідні їм артерії належать до судин м'язового типу. Артерії здебільшого у кілька разів менші за діаметром, ніж відповідні їм вени.

Від навколочасточкових вен та артерій всередину часточок вростають вхідні артеріоли і венули, які на периферії часточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече мішана кров у напрямку від периферії до центру часточок. Синусоїдні капіляри мають діаметр до ЗО мкм і не суцільну базальну мембрану. Вони проходять між тяжами печінкових клітин - печінковими пластинками, в радіальному напрямку і зливаються в центральну вену, яка розташована у центрі печінкової часточки.

Кров із часточок впадає у збірні, або підчасточкові, вени. Збірні вени, подібно до міжчасточкових, розміщені між часточками, але не супроводжуються артеріями та жовчними протоками. За цією ознакою вони відрізняються від міжчасточкових вен. Центральні й збірні вени - судини безм'язового типу. Збірні вени, зливаючись, утворюють притоки печінкових вен, які в кількості трьох-чотирьох виходять із печінки і . впадають у нижню порожнисту вену. Притоки печінкових вен мають добре розвинені сфінктери, за допомогою яких регулюється відплив крові від часточок і печінки в цілому. Отже, синусоїдні гемокапіляри в печінці розташовані між двома венозними системами - ворітної вени (навколочасточкові вени) та печінкових вен (центральні вени). Сукупність синусоїдних капілярів називають чудесною венозною капілярною сіткою печінки. Унаслідок того що печінка містить велику кількість гемокапілярів з широким