Нутрощева поверхня печінки прилягає до внутрішніх органів і на ній утворюються від них втиснення. На лівій частці - шлункове втиснення. На задній частині лівої частки - стравохідне втиснення. Напоперек квадратної частки -дванадцятипалокишкове втиснення. Справа від нього на правій частці - ниркове втиснення. Зліва від нього - наднирникове втиснення. Біля нижнього краю печінки -ободовокишкове втиснення.

Задня частина задньої поверхні представляє досить широку, злегка закруглену, не покриту, очеревиною задню ділянку печінки. Задня частина утворює увігнутість відповідно місцю прилягання до хребта. Центральна її ділянка широка ,а по краям , праворуч та ліворуч , вона звужується. Відповідно правій частці на ній є жолобок , в який закладена нижня порожниста вена, борозна нижньої порожнистої вени.

Ближче до верхнього краю задньої поверхні печінки в речовині її видно три печінкові вени, що впадають в нижню порожнисту вену. Края ямки нижньої порожнистої вени з'єднані між собою сполучнотканинною зв'язкою нижньої порожнистої вени. Печінка майже повністю одягнута черевним покривом та може таким чином вважатися органом, розташованим мезоперитонеально.

Очеревина покриває її діафрагмальну, внутрішньоостну поверхні і нижній край. Найбільша непокрита очеревиною ділянка розташована на задній поверхні там, де печінка безпосередньо прилягає до задньої стінки живота; вона має ромбовидну форму. Друга ділянка знаходиться в місці розташування жовчного міхура, безпосередньо не покриваючи тканину печінки.

Розглянувши більш детально поверхню печінки ми ще раз переконалися у великій складності та багатофункціональності цього органу. Прилягаючи до поверхні печінки інші органи залишили на ній чимало вдавлень та борозен, що дає змогу розпізнати ту чи іншу частину.

Зовні печінка вкрита серозною оболонкою, , під якою міститься тонка волокниста оболонка, (гліссонова капсула). З боку воріт печінки остання проникає в паренхіму, супроводжуючи кровоносні судини.

Враховуючи розподіл кровоносних судин і жовчних проток, у печінці виділяють дві частки, п'ять відділів і вісім сегментів. У лівій частці розрізняють З відділи і 4 сегменти (Сь- СД у правій - 2 відділи і 4 сегменти (С5-С8). Кожний відділ являє собою ділянку печінки, до якої входять гілка ворітної вени другого порядку і відповідна гілка печінкової артерії, а також нерви, і виходить секторальна жовчна протока. Сегмент - це ділянка паренхіми печінки, який оточує гілку ворітної вени третього порядку і прилеглі до неї гілку печінкової артерії і жовчну протоку.

Ліва частка має три відділи - лівий дорсальний, лівий латеральний і лівий присередній. Права частка печінки містить правий присередній відділ і правий латеральний відділ.

Печінка має такий хімічний склад: вода - 70-75%, сухий залишок - 25-30%. При набряках вміст води в печінці збільшується, при ожирінні - зменшується. Сухий залишок наполовину складається з білкових речовин - альбуміни, нерозчинні глобуліни, нуклеопротеїди, металопротеїди, ферменти. Інша половина сухого залишку містить нейтральний жир, фосфоліпіди, стероїди тощо.

За умов норми ліпіди складають біля 5% маси органа. При ожирінні і особливо при жировому переродженні печінки частка ліпідів досягає 50%. Печінка містить досить багато вуглеводів, оскільки вона є депо глікогену. У ній постійно зберігається від 100 до 300 г глікогену. Цього вистачає для підтримання нормального рівня глюкози в крові при повному голодуванні протягом 10-14 год. За добу відбувається приблизно чотирьохразовий обмін глікогену. Визначений рівень глікогену в печінці є індикатором її функціонального стану. При запальних процесах у паренхімі печінки вміст глікогену зменшується, при глікогенозах (печінковий варіант) - різко збільшується.

У печінці концентруються також вітаміни (D, А, Е, С, В„ B!2, К, РР та інші), мінеральні речовини (К, Na, Ca, Mg, Mn, Со та інші). У печінці міститься багато заліза і міді.

Величезний об'єм печінки, а також значна маса крові, яка звичайно знаходиться в печінці (до 0,5 л.) вказує на інтенсивність фізіологічних процесів, що відбуваються в ній. Виконують їх в печінці одноманітні за будовою мілкі тканинні комплекси - печінкові частки, вперше описані Мальпігі в 1666 р. в його відомій праці "De viscerum structura exarcitatio anatomica", а більш детально описав Кирнанім в 1833 р. Кожна частка складається з тканинних елементів органу та може розглядатися як елементарна чи мініатюрна печінка. Наприклад, маленька печінка лише відрізняється від величезної печінки слона не стільки особливостями будови часток, скільки їх кількістю. Це говорить про те, що печінкова частка розглядається як елементарна частка печінки. Якщо розглянути печінку зі сторони гістології, то вона покрита тонкою міцною сполучнотканинною капсулою, яку часто, за автором, називають глиссоновою.

Подібно до інших залоз, печінка складається із паренхіми та строми. Паренхіма представлена епітеліальними клітинами ентодермального походження, які називаються печінковими клітинами, чи гепатоцитами. Строма має мезодермальне походження і складається із сполучної тканини звичайного типу

3.2.2. Гістологічна будова печінки у людей зрілого віку

При вивчені гістології печінки, мабуть, саме головне -це пам'ятати, що вона не тільки одночасно є і екзокринною і ендокринною залозою, печінка унікальна ще й тим, що в ній не існує "розподілу праці" між клітинами, що виробляють ендокринний та екзокринний секрет.