з мезодерми, а мозкова – з ектодерми. Наднирники починають формуватись з 4 тижня внутрішньоутробного життя. У місячного ембріону маса наднирників зрівнюється, а іноді і більша за масу еирок. У немовляти вона складає 7 грам. Швидкість росту наднирників не однакова в різні вікові періоди. Особливе збільшення росту зазначають в 6 – 8 місяців і в 2 – 4 роки. Збільшення їх маси відбувається до 30 років. В постнатальний період перероджується центральна частина їх кіркової речовини, тобто вона заміщається знову створеною тканиною від периферії до центру. На периферіїї розташовані клітини здатні до розмноження. Вони мають вигляд вузької жовтої смужки. Ближче до центру розташований широкий шар червоного кольору. Жовтий шар – це клубочкова та пучкова зона, а червоний – сітчаста. Раніше за все формується пучкова зона і максимально розвивається в період статевого зізрівання. Кількість гормонів кори наднирників зменшується після 30 років.
Мозкова речовина складається з клітин, які секретують адреналін та норадреналін - це нервові клітини симпатичних гангліїв, які втратили відростки, а, разом з тим, і здатність проводити збудження, але зберегли здатність виділяти норадреналін. Мозкова речовина наднирників починає функціонувати на 5 – 6 місяць внутрішньоутробного розвитку.
Гормони кірки наднирників це стероїди, які синтезуються з холестирину та аскорбінової кислоти.
Гормони клубочкової зони – це мінералокортикоїди. Гормон цієї групи – альдостерон. Ці гормони регулюють мінеральний та водний обмін. Вони сприяють накопиченню Na+ та виведенню K+ і навпаки при його недостачі. Перерозподіл рідини пов’язаний саме з цими елементами. Звісно, що в середині клітини K+ більше ніж поза нею. При збільшенні його концентрації підвищується тиск всередині клітини і в неї переходить вода з позаклітинної рідини. Внаслідок цього виникає згущення крові, падає кров’яний тиск, виникає дегідратація тканини. При збільшенні альдостерону відбувається затримка Na+, який накопичується в позаклітинній рідині, що призводить до переходу до неї води і виникненню набряків. Одночасно збільшується кров’яний тиск.
Гормони пучкової зони кори наднарників – це глюкокортикоїди. До них відносяться гідрокортизон, кортизон та кортикостерон. Вони впливають на обмін речовин. Під їх тиском збільшується швидкість розщеплення білка. Вони сприяють синтезу вуглеводів з білків та впливають на обмін жирів, сприяючи їх синтезу та виходу з жирових депо. Глюкокортикоїди являються імунодепресантами, тобто ведуть до зниження активності імунної системи. Тому їх використовують при пересадці донорських органів. Вони також беруть участь в реакціях на стресові фактори – це травми, операції, опіки, переохолодження, інфекції, отруєння, втомлення. В цих випадках вони забезпечують адаптаційний синдром, що пристосовує організм до даної незвичайної ситуації. Ця їх властивість використовується при термінальних станах.
Гормони сітчастої зони кори наднирників – це андрогени та естрогени – аналоги чоловічих та жіночих статевих гормонів. Вони посилюють розвиток м’язів та вторинних статевих ознак.
Гормони мозкової речовини наднирників. Зрілі клітини мозковой речовини називають хромофільними. Вони синтезують гормони катехоламіни. Це адреналін та норадреналін. Синтезовані гормони зберігаються у вигляді гранул і надходять до крові при збудженні симпатичної нервової системи. Ці гормони посилюють кровообіг, серцебиття, дихання, вихід цукру до крові, збільшують розпад глікогена в печінці, посилюють скорочення м’язів. Все це призводить до мобілізації сил організму і є важливим чинником пристосування організму до екстремальних ситуацій.
Гіперфункція кори наднирників призводить до появи ознак іншої статі.
Гостра надниркова недостатність – це загрожуючій життю стан, внаслідог різкого зниження чи припинення всіх функцій наднирників. Розвивається внаслідок тромбозів при інфарктів та апоплексії наднирників, інфекції. Стан людини – тяжкий з інтоксикацією, температурою 41о, марення. Цей стан дуже небезпечний, може призвести до смерті.
Хронічна надниркова недостатність, або хвороба Аддісона, чи бронзова хвороба. На сьогоднішній день відомо, що у 80% випадків хвороба розвивається внаслідок аутоалергічних процесів, тобто при аутоалергії на стероїдні ферменти. Хвороба розвивається місяцями, іноді роками. Ознаки хвороби: гіперпігментація шкіри, її бронзове забарвлення, значна втрата маси тіла, зниження тиску, характерні темні плями на слизових оболонках шлунково-кишкового тракту, та на губах.
Статеві залози є парними органами. У жінок це яєчники, у чоловіків – яєчки.
Чоловічі статеві залози - це органи еліпсовидної форми, довжиною 4 - 6 см, вагою 6 - 8 гр. Це залози подвійної секреції, які виробляють чоловічі статеві клітини - сперматозоїди та чоловічі статеві гормони - андрогени (ендокринна функція). Яєчки знаходяться в мошонці. Паренхіму (функціональна тканина) яєчка покриває білочна оболонка, від якої в середину яєчка йдуть трабекули, які поділяють орган на 250 – 300 долек. В кожній дольці знаходиться 3 - 4 звитих канальця, які, зливаючись, створюють прямі канальці. На внутрішній поверхні звитих канальців є клітини Сертолі, які виробяють сперматозоїди та клітини Лейдига, які є залозистим апаратом яєчка.
Яєчки закладаються в брюшній порожнині і досягають порожнини малого тазу в перші 3 тижня після народження. До 1 – 4 років остаточно формується їх положення. Яєчки знижуючись тягнуть за собою оболонки брюшної порожнини, які, після зниження яєчка в мошонку, становлять його оболонки. Вага його в немовляти 5 – 6 грамів .
Андрогенни виробляються в яєчках і наднирниках. Основні – це тестостерон. Андрогенни стимулюють розвиток статевого аппарату, впливають на розвиток вторинних статевих ознак: голосу, скелету, мускулатури, розподілення оволосіння, формування статевих рефлексів.
Андрогенни змінюють активність деякіх ферментів , що впливають на синтез білка, збільшуючі ріст тканини.
Впливають на кроветворення, збільшуючи вміст єрітроцитів, гемоглобіну.
Жіночі статеві залози – яєчники – розташовані в ділянці малого тазу з боків від матки. Яєчник має форму сливи. Він має